Коли наприкінці червня 2017 я їхала в Очаків на другу міжнародну літню театральну школу «Театрон», що її започаткував і проводить Миколаївський художній російський драматичний театр, мій інтерес до Школи мав більше жанрову, ніж творчу природу: я ніколи не була на таких заходах. Тож, як водиться у подібних випадках, фантазія підказувала стандартну картинку: тренінги, лекції – у першій половині дня. Ну а море і сонце – після обіду, як винагорода за труди денні.

Та знайомство з програмою заходу спрямувало мій інтерес і зовсім у побутовий бік: мені стало цікаво, яким чином будуть заганяти учасників Школи з пляжу на тренінги та лекції. Бо виявилось: море заплановано зранку, а навчання – після обіду. З одного боку, це логічно: найкращий час для пляжу – перша половина дня, та й географія спонукала до такого розкладу. Пансіонат «Надія», де ми жили, знаходиться на самому початку спуску до центрального входу на міський пляж, столова, де ми харчувалися, – майже в самому низу того ж спуску. Ось і виходить: вранці – вниз, на сніданок, потім далі вниз – до моря, вдень – у зворотньому напрямку: з моря – на обід, з обіду – в пансіонат, на навчання. Ну це так за програмою. Але ж можна після обіду і на море повернутися… От мені і стало цікаво, скільки народу зберуть післпляжні-післяобідні зайняття, чим Артем Свистун та Віктор Мозговий заманюватимуть юнаків та дівчат на учбові заходи Школи. А в тому, що такі зусилля організаторів можуть знадобитися, життя переконувало неодноразово. Навчанню нелегко змагатися з відпочинком, тим більше якщо можливість відпочити така досяжна і явлена тобі в спокусливих образах моря і сонця. Тут не кожний дорослий встоїть перед спокусою, а вже про підлітків годі й говорити. Ось з такого зовсім не творчого інтересу почалося моє знайомство з миколаївською літньою театральною школою «Театрон».

Артем Свистун та Марина Васильєва
Миколаївський російський драматичний театр

Йонас Бузиляускас (Литва)

Надія Бражнікова (Лисичанськ) Сергій Чверкалюк (Миколаїв)

Антон Романов (Київ)

Неда Неждана (Київ)

Віктор Завізіон (Миколаїв)

Другий «Театрон» – це майстер-класи, зустрічі з митцями, дискусії, вистави… Може здатись дивним, та насправді це закономірно, що, згадуючи «Театрон», перш за все згадуєш його атмосферу. Ту прекрасную атмосферу Школи, яку разом створили люди «Театрону» – його організатори і учасники. Якщо загальна атмосфера відіграє таку значну роль навіть коли ми приходимо на виставу, де сцена і глядацька зала як би там не було, а розділені, що ж говорити про освітній захід, про школу, коли того бар’єру немає, і спілкування відбувається безпосередньо. А може, спілкування виступаючого з аудиторією і є найголовнішою складовою того навчання…

Програма другого «Театрону» була настільки різноманітною, що на перший погляд здалася занадто пістявою. Драматичну виставу «Velnioniskai vienas» («Диявольськи самотній») в традиційному форматі зіграв Йонас Бузиляускас (Rebus Teatras, Анікщяй, Литва; він же – і постановник спектаклю). Із миколаївським режисером, театральним і телекритиком Віктором Завізіоном ми подивились і обговорювали відзнятий ним театральний і ним же поставлений телевізійний варіант вистави Віктора Смирнова «Рай на землі», а потім в Миколаєві подвились цю ж виставу наживо з іншим складом акторів. Два майстер-класи з перформенсу, а фактично лекцію та практичне заняття провів режисер-перформер Антон Романов (Київ). Майстер-класи зі сценічного руху дали Кирил Жолнеревич (актор театру «Паралель», Барановичи, Білорусь) та Ігор Сурков, член міжнародної асоціації каскадерів, художній керівник театру бойової хореографії «Ярь» (Харків). Про тенденці, проекти та видання новітньої української драми розповіла драматург, поет, перекладач Неда Неждана. Учасники Школи створювали п’єсу разом з актором, режисером Миколаївського українського театру драми та музичної комедії Сергієм Чверкалюком. А практикум зі сценічної мови проходили із Віктором Смирновим, режисером миколаївського дитячого зразкового театру «Дарунок неба». Несподівані й дотепні вправи із сценічного спілкування запропонувала на своєму майстер-класі Олена Вартанян, художній керівник дитячого народного театру «Сорванцы» (Харків). А на майстер-класі Надії Бражнікової, керівника народного театру «Лімпопо», та Ірини Кабанової, керівника дитячої зразкової студії «Арлекін» Лисичанського міського будинку культури, ті з присутніх, кому пощастило – встигли першими схопити папірці з іменами персонажів, спонтанно імпровізували виставу, всі інші присутні сміялися та відверто їм заздрили.

Йонас Бузиляускас у виставі  «Velnioniskai vienas»
(«Диявольськи самотній»; режисер Й. Бузиляускас)
Rebus Teatras, Анікщяй, Литва

«Рай на землі» А.Котляр (режисер Віктор Смирнов)
Театр «В.Т.ы.К.», Миколаїв

Я недарма згадала про заздрість, бо заздрила усім учасниками практичних занять і кожного разу ненавиділа свій фотоапарат, що змушував мене лишатись спостерігачем. Усі поіменовані і не названі заходи Школи, такі різні за тематикою і жанром, мали одну спільну рису. І я маю на увазі не професіоналізм – це само собою. Усіх цих людей, що ділились своїми знаннями з учасниками Школи, об’єднувала щира захопленість своєю справою. Це більше за професіоналізм, бо захоплення тим, що ти робиш, вдихає життя у твою справу. Може, саме цього найбільше бракує сьогоднішньому театру. Зрозуміло, що професія має годувати, але у творчій професії є крихітна відмінність від інших: у ній професіоналізм без інтересу до справи нічого не вартий, бо без тої невловимої захопленості добре зроблеа справа лишиться мертвою. Той щирий інтерес до театру призводив до того, що сторонній спостерігач часто-густо не відрізнив би викладачів від слухачів Школи, бо, провівши свій майстер-клас, люди на іншому ставали учасниками. Ми усі займались разом – і дорослі — керівники аматорських і професійних театрів, і юні слухачі, здебільшого – учасники миколаївського аматорського театру «СТУК». А перед силою інтересу безсиле усе, навіть море і сонце.

Літня театральна школа «Театрон» у червні 2017 проходила вдруге. Планами з розвитку проекту поділились його керівники – Артем Свистун, автор ідеї Школи, директор – художній керівник Миколаївського художнього російського драматичного театру, та Віктор Мозговий, завідувач кафедри культурології миколаївської філії Київського університеу культури і мистецтв.

Артем Свистун:

— Літня театральна школа, яку ми проводимо вдруге, об’єднує аматорів і професіоналів. У першій частині програми, що проходить в Очакові, зайняття відбуваються в основному з учасниками аматорського театру «СТУК», а в другій частині, яка проходить в Миколаєві, в російському драмтеатрі, педагоги проводять майстер-класи з артистами театру.

«Театрон» – це швидше школа-лабораторія, вона проходить не як традиційні лекції, а у формі спілкування, обміну ідеями, досвідом, набування спільного досвіду в процесі спільних дій. Результатом такого обміну буде постановка Ионасом Бузиляускасом «Эмигратів» С.Мрожека на малій сцені російського драмтеатру. Цією виставою ми плануємо відкрити малу сцену театру.

Проект існує усього другий рік, але вже помітно, як виникають природні зв’язки між різними местер-классами, майстри доповнюють один одного, і цілісна програма навчання народжується в процесі роботи Школи. Таким і був наш задум: не нав’язувати жорстко тематику, форму подачі, розклад, а дати певні пропозиції, подивитись, що з того вийде, і коригувати запропоноване як в процесі роботи, так і в планах на майбутнє. Приємно і те, що здійснюється і другий наш ключовий намір: організувати все так, щоб навчання, контакти не обмежувались рамками літнього тижня, а тривало впродовж року. Наприклад, педагоги школи беруть участь в постановках нашого театру, і ці контакти розширюватимуться.

Нас підтримують органи обласної та міської адміністрацій. Заходи Школи проходили цього року в Очакові і Миколаєві, на майданчиках російського драмтеатру. Актори нашого колективу беруть участь у «Театроні», як в організації заходів, разом з працівниками театру, так і в майстер-класах, що проводять викладачі Школи в стінах нашого театру. В рамках другої Школи з нашими акторами працювали Володимир Саган, викладач Одеського театрально-художнього училища (майстер-клас з акторської майстерності), Ігор Сурков та Наталя Якімченко і Олексій Яцюта, керівники київського театру-студії «Splash» (майстер-класи зі сценічної пластики)…

? – Викладачі Школі усі як один винахідливі, захоплені. Як вони опинились в цьому проекті, де Ви з ними познайомились?

Артем Свистун:

— Подібні зустрічі частіше за все відбуваються на фестивалях. Наприклад, із Володимиром Андрійовичем Саганом ми познайомились на фестивалі «Homo Ludens» в нашому театрі, з іншими педагогами – на міжнародному фестивалі аматорських театрів «Південні маски». Це той, проект, що був попередником школи «Театрон». З Йонасомо Базиляускасомо та Кирилом Жолнеревичем нас познайомив фестиваль у Белорусі. Та звісно, що справа не у особистому знайомстві, а у тих враженнях, що справили на нас їхні колективи та тренінги. На жаль, не всі педагоги, яких ми запрошували на другу Школу, змогли приїхати. Була домовленість і- французами, що виступали у нас 2013 року, та через політичну нестабільність та війну в нашій країні вони не ризикнули приїхати. Завжди є причини, що ускладнюють втілення задумів, та попри це наш проект рухається, розвивається. Серед педагогів є ті, що приймали участь у першій Школі, і ми сподіваємось, що вони будуть постійними учасниками проекту. Є нові обличчя, і вже є плани розширення групи педагогів. Так, Неда Неждана обіцяє привезти на третю Школу своїх колек зі столичного Цетру ім. Курбаса, спеціалістів зі сценічної мови, акторської майстерності. Є попередня домовленість із головним режисером Мукачівського драмтеатру Євгеном Тищуком на проведення майстер-класу з біогмеханіки Мейєрхольда…

? – В Очакові організатори фестивалю були постйно у нас на очах, і склалось враження, що вони нічого не роблять, а все йде, як має бути, без їхніх зусиль. І навіть коли виникали якісь проблеми, вони вирішувались швидко і – так принаймні  зі сторони здавалось – легко, без нервів і суєти…

Віктор Мозговий:

— Наша команда насправді невелика: чотири особи. Артем Олександрович – автор проекту, ініціатор Школи. Минулого року ми реалізували проект удвох. Отримали досвід, десь успішний, десь гіркий, але Школу провели. Цього року вирішили залучити до нашої роботи двох жінок, що, безперечно, прикрасило наш тандем. Це Людмила Оспадова, голова федерації миколаївських аматорських театрів, і Олена Бондаренко, в найближчому майбутньому – працівник театру російської драми.

Нам було легко, тому що і в мене, і в Артема Олександровича досить серйозний фестивальний досвід: у нього – «Homo Ludens» і «Південні маски», у мене – міжнародний дитячий фестиваль «Золотий лелека». До того ж ми врахували досвід першої Школи, продумали форми роботи. Невипадково ми називаємо «Театрон» не фестивалем, а школою, бо саме навчання є приорітетом заходу. Суттєва відмінність нашої Школи від інших театральних форумів у свідомій камерності, бо ми хотіли у першу чергу забезпевчити практичний, знаннєвий підхід. Наскільки нам вдастся втілювати свої задуми у майбутньому, покаже час, а друга Школа, мені здається, пройшла добре. Чи будемо ми залучати нових людей у команду, залежатиме і від фінансового забезпечення, і від нагальних потреб тих форматів, у які втілюються наші задуми. Цього року було повним експромтом залучення хореографів з Вінниці, які допомогли із завершальною частиною концертної програми в Очакові: ми просто відчули потребу у хореографі-постановнику для гарної презентації деяких фрагментів нашого проекту.

? – Спостерігаючи за тою невимушеністью і результативністю зусиль організаторів «Театрону», я подумала, що природнім було би, аби вони ділились своїм досвідом в рамках Школи…

Віктор Мозговий:

— От бачите, сам хід занять підказує нові теми, форми роботи. Торік ми з Артемом Олександровичем брали участь у «Театроні» і як викладачі, але не з питання організації театральних заходів. Та судячи по цьогорічних запитах учасників Школи, ця тема і наш досвід викликають інтерес. Я думаю, ми з велики задоволенням поділимося на наступній Школі навичками кризис-менеджерів, які за чотири дні на пустому місці організовують фестивальний рух, дають йому життя, формат реалізації, і – найгловніше – в цей короткий термін приводять до результату. Школа має бути орієнтована на результат, і не десь у майбутньому, яке незрозуміло коли наступить, а зараз. В нашому проекті принципово – щоб протягом трьох-п’яти днів навчання повністю реалізувати якийсь творчий проект, від задуму до показу кінцевого продукту. Для учасників Школи це є найкращим доказом результативності того часу, що вони провели з нами.

? – В яких основних напрямках буде розвиватись діяльноість Школи?

Віктор Мозговий:

— Плануємо розвивати форми вуличного театру. Нам здається, глядача має зацікавити феєрія простонеба. Очаків – курортне місто, тут вуличний костюмований прохід здається особливо доречним.

Артем Свистун:

— Театр має бути різнобарвним. Тож Школа буде розвиватись у напрямку залучення нетрадиційних театральних форм, коли вистава виходить за межі класичного театрального простору, сцени. Хоча, звісно, класика і в драматургії, і у формах театру залишається тою основою, на якій проростає нове: нова театральна мова, нові стилі, жанри. Хотілося б розширяти і географію «Театрону»: збільшити кількість учасників з інших країн. Та головне є і буде незмінним: щоб напрацьоване під час занять у Школі давало плоди у живому театральному процесі, робило цікавішим і якіснішим театральне життя.

(Далі буде)

Майстер-клас зі сценічного руху Кирила Жолнеревича,
актора театру «Паралель» (Барановичи, Білорусь)

Майстер-клас Ігоря Суркова, члена міжнародної асоціації каскадерів, художнього керівника театру бойової хореографії «Ярь» (Харків)
Зверніть увагу: майстри допомагають один одному…

Майстер-клас Надії Бражнікової, керівника народного театру «Лімпопо»,
та Ірини Кабанової, керівника дитячої зразкової студії «Арлекін» Лисичанського міського будинку культури

Це та сама імпровізована міні-вистава, в якій я намагалась вхопити роль Мухи,  та мене випередили. Досі заздрю. :) Сама пані Надія грала таку собі хазяйку бару, ну і до неї заходили різні відвідувачі, і Муха залітала, за нею ганялись та нарешні прибили. На останньому знімку це вона, бідолашна, лежить на столі; аби я її грала, не спіймали б мене й досі :).

Майстер-клас Олени Вартанян,
художнього керівника дитячого народного театру «Сорванцы» (Харків)

Захоплююче море…