“SCENE-FEST 2023”

Обзор 29/09/2023 Людмила ТОМЕНЧУК

“SCENE-FEST” РОЗКРИВАЄ ОБІЙМИ
Глядацькі враження критика від вистав театрального фестивалю

На початку вересня в Кіровоградському театрі ляльок пройшов четвертий відкритий театральний фестиваль «Scene-fest». Програма чотириденного театрального свята вмістила шістнадцять спектаклів театрів із Запоріжжя, Черкас, Кривого Рогу, Миколаєва, Кропивницкого, Чернігова, Херсона, Житомира, а також Польщі, Грузії, Канади. Дванадцять постановок театри показали наживо і чотири – онлайн. У військовий час такий великий фестиваль – саме по собі чудова подія і, чесно кажучи, для мене несподівана. А ось привітний прийом кіровоградських лялькарів на чолі з Григорієм Педьком – до цього звикли усі, кому пощастило бувати у них в гостях.

Попри те, що з об’єктивних причин я була в Кропивницкому тільки перші два з чотирьох днів і подивилася лише вісім з шістнадцяти спектаклів, відчуття було, неначе передивилась не половину, а увесь фестиваль. Справа була не лише в насиченості програми, хоча чотири спектаклі в день, навіть і лялькових, тривалістю менше години, – це все одно багато. На загальне враження «повного» фестивалю значно більше вплинуло вдале виконання усіх постановок, що я побачила. Актори грали з таким азартом, що хоч професійний погляд відмічав позитивні і не дуже вдалі деталі, але глядацьке враження перемагало. Усі спектаклі я дивилася на одному диханні. Так що в цьому огляді буде більше моїх глядацьких вражень і менше професійного.

Програма Scene-festа і в цей рік була різножанровою, що можна було б пояснити ситуацією війни: хто зміг, той і приїхав. Але у разі кіровоградського фестивалю це не так: відкритим різножанровим фестивалем він став кілька років тому, і, судячи із заповнюваної зали на різних виставах, глядачам це явно сподобалося. Я давно кажу, що жанрова або тематична однорідність неперспективна для наших театральних фестивалів: повноцінну програму спектаклів рівної якості зібрати важко, і в невеликих містах такі програми притягнуть менше публіки.

У фестивалю є постійні учасники. Запорізький, Криворізький, Черкаський, Херсонський театри ляльок приїжджають в Кропивницкий з року в рік. І можна простежити їх творче життя в динаміці. З’являються і нові учасники.

Як і на інших фестивалях, у зв’язку з війною на Scene-fest був змішаний формат демонстрації спектаклів: одні колективи показували їх на сцені кіровоградського лялькового, інші надіслали відеозаписи своїх постановок, їх можна було подивитися у фойє театру та онлайн.

Я вже писала про онлайн-покази в матеріалі про вінницький фестиваль «Подільська лялька», повторю і тут. Організаційні проблеми військового часу принесли з собою не лише складнощі. Новий досвід, навіть такий драматичний, показує і нові можливості, нові форми. Так, на мій погляд, при усій проблемності перегляду відеозапису спектаклю, має сенс ввести в практику театральних фестивалів одночасний показ спектаклю на фестивалі наживо та його відеозапис в інтернеті (не трансляції, що технічно складніше, а заздалегідь записаний матеріал). Зрозуміло, що повноцінне уявлення про спектакль по відео скласти неможливо, але хоч би для колег з інших театрів, які або не беруть участь в цьому фестивалі, або з різних причин не змогли подивитися всю його програму, така можливість дуже важлива. Як мінімум, люди театру можуть хоч приблизно уявити, що дивилися і як оцінили спектаклі члени жюрі і / або люди, що пишуть про фестиваль в пресі.

У драматичних і особливо лялькових спектаклях останнім часом стала помітна одна не дуже радісна тенденція: довге розгойдування перед початком сюжету. На спектаклях, які я побачила в Кропивницком, тривалих експозицій не було. Що особливо приємно відмітити, коли йдеться про постановки для дітей.

На жаль, деякі фестивальні вистави не оминули інший не дуже приємний тренд: створюючи ляльок та сценічне оформлення, художники не завжди звертають увагу, чи достатньо контрастно виділяються ляльки на фоні декорацій, тож іноді ляльок просто не видно на фоні декорацій…

Н.Семенова, «Цю свинку знають всі»
Черкаський обласний театр ляльок

Не секрет, що театри ляльок відчувають голод на драматургію. Звідси спектаклі по одній і тій же п’єсі йдуть мало не в усіх театрах. Колективи різними шляхами намагаються різноманітити репертуар. Часто через репертуарний голод в роботу беруть нетеатральний матеріал. На кіровоградському фестивалі такий спектакль показав Черкаський театр ляльок «Цю свинку знають всі» (сценічна версія пригод персонажів мультфільму «Свинка Пеппа»). У цій історії куций сюжет, але режисер Ярослав Грушецкий наситив візуальний ряд спектаклю динамічною пластикою, а азартна гра акторів доповнила пластичну фантазію постановника. До речі, у фестивальному показі брали участь не знайомі мені актори, і вони так само технічні і разнопланові, як і знаменитий «перший» акторський ряд черкащан.

«Татко для Кабанчика»
за мотивами п’єси Є.Нєдєліна «Тато Їжачок»
Запорізький дитачий театр «Свія»

На лялькових фестивалях симбіоз дорослих і дитячих колективів особливо доречний. У кіровоградському фестивалі не перший рік беруть участь дитячі театри. В цьому році це був запорізький дитячий театр «Свія» із спектаклем «Татко для Кабанчика» (режисер Світлана Ємець). Спектакль захопив і дитячу аудиторію, і дорослих глядачів, і перш за все самих учасників. Було очевидно, що юним акторам подобається розігрувати казкову історію, бути на сцені, спілкуватися один з одним і з глядачем. Іноді здавалося, що це не спектакль, а театральний вихор, що залучав усіх, хто був в залі. Чудово, що керівникові колективу Світлані Ємець вдається підтримувати у своїх вихованцях таку захопленість театром. Один проблемний момент все ж варто відмітити. Поки актори юні, радість, що переповнює їх від гри на сцені, – мила подробиця, обумовлена їхнім віком. Гарно буде, якщо, підростаючи, вони відчують, що грають не лише для власного задоволення, але й щоб порадувати глядача. Такий посил допоможе юним артистам приборкувати свої емоції і упорядкує те, що відбувається на сцені. До речі, і в мирні часи на фестивалях нечасто побачиш спектакль з великою кількістю акторів, а тут війна, а на сцені півтора десятки виконавців, – стільки радості дітям, акторам і глядачам, – те, що організатори фестивалю знайшли можливість запросити таку виставу, дорогого варте.

«Івасик-Телесик»
за мотивами української народної казки
Запорізький обласний театр ляльок

Кажуть, складний спектакль поставити простіше, ніж просту казку для дітей. Таку казку і показав Запорізький театр ляльок. У виставі був і ляльковий, і живий план. Можливо, на іншому показі спектаклю цього живого плану було б забагато, але в Кропивницкому виконавці грали з таким запалом, що не виникло відчуття, нібито акторів в спектаклі забагато, а ляльок замало. До того ж важливо, що режисер спектаклю Яна Козак розробила і відпрацювала з виконавцями живий план. Простіше кажучи, там було на що подивитись.

«Казка з чарівної скрині»
В.Ставріаніді-Стогодюк та Е.Новопашена
Кіровоградський обласний театр ляльок

У спектаклі господарів, кіровоградського театру ляльок, «Казка з чарівної скрині» (варіація Вікторії Ставріаніді-Стогодюк на тему казки «Рукавичка», вона ж режисер спектаклю) теж була традиційна казка з ляльковим і живим планом. І теж живого плану було більше. Але їй-бо, коли мені цікаво дивитись на акторів, що грають весело і невимушено, коли я бачу живе, ритмічне дійство, а в залі захоплені видовищем діти, – ну не хочу я лаятися про «замало ляльок». :) У фіналі, коли Максим Борисов та Олена Мудрієвська з’явилися перед завісою, оголошуючи кінець казки, із залу пролунали вигуки «А де собака»? Я теж вигукнула. Не з хуліганських мотивів: ми усі були там, в цій історії. Ну і як тут зважувати плюси і мінуси спектаклю? :)

«Матусине серце»
Ю.Чеповецький
Криворізький міський театр ляльок

Я багато років знаю Криворізький театр ляльок. То були не кращі часи колективу, так що на нинішній «Scene-fest» я за звичкою з побоюванням йшла на виставу криворожан «Матусине серце» (режисер Ірина Рожкова). І була приємно здивована: живий, динамічний спектакль, актори грали з неудаваним азартом…

Мені вже траплялося бачити на дитячих спектаклях лялькових фестивалів зал з наполовину дитячою аудиторією, іншу половину якого заповнювали дорослі учасники фестивалю. І завжди фестивальці – фантастична публіка. Дитяча і фестивальна (доросла) частини залу не поступаються одна другій у жвавості реакції, захопленості сценічною історією. Так було цьогоріч і на кіровоградському «Scene-fest». Напевно, неможливо добре грати для дітей самому і в якості глядача не радіти по-дитячому з того, що відбувається на сцені. В усякому разі, в театрі ляльок такого точно не буває.

«Чіріклі. Циганська мати»
О.Гаврош
Миколаївський приватний театр драми «В.Т.и К. з Узвозу»

Миколаївський актор та режисер Віктор Смірнов не новачок в кіровоградському театрі і на Scene-fest. Він вже брав участь у фестивалі в якості режисера із спектаклем «Станція», який поставив в цьому театрі ляльок. Тепер він привіз на фестиваль свій театр «В.Т.И.К. з узвозу» з моноспектаклем «Чіріклі. Циганська мати». Була б я режисером, ні за що б не взялася ставити подібний матеріал. Такі історії — це або пан, або пропав. Зрозуміло, що виставі передувала робота В.Смірнова і з літературним матеріалом, і з актрисою. Але у результаті — в спектаклі — все залежить від актора: або він упіймає ритм, інтонацію, настрій — і тоді все складеться, або не упіймає — і тоді все рухне, не врятує вкладене в спектакль на репетиціях, у пошуках, сперечаннях, — неначе нічого до спектаклю і не було. Втім, коли моноспектакль з мінімумом атрибутики складається добре, теж відчуття, що нічого до спектаклю і не було, а ось актор — ні, людина — просто розповідає тобі своє життя, і нікого, окрім вас двох, немає на світі.

У миколаївському «Чіріклі» аскетичний реквізит: три колеса, – одне в центрі, з квітчастими циганськими шалями, немов крилами дивовижного чорного птаха, і два з боків сцени. Можливо, захоплена грою актриси, я щось і пропустила, але, як на мене, вона торкалась-повертала кілька разів лише малі колеса (кибитки? долі? Часу?), а те, що центрі сцени, з шалями, найяскравіший елемент сценографії спектаклю, залишалося немов осторонь дії. Можливо, це входило в задум постановки і мало символічне значення. Наприклад, століттями незмінних традицій циганського життя. Але на фестивальному показі цей центральний образ відчувався просто декоративним елементом.

У спектаклі «Маруся і Гусенятко на валізах», який грали в Польщі українські актори-біженці для українських дітей-біженців, підкуповує не лише відданість театру і бажання грати спектаклі «будь де, будь коли». Якщо зал в театрі або в дитячому садку до певної міри стримує безпосередність малечі, то в неформальних обставинах та ще в маленькому приміщенні, коли до акторів і ляльок буквально рукою подати, малюки непередбачувані. Пара глядацьких «ексцесів» була і на цьому спектаклі, але поступово динамічна казкова історія захопила малюків, і пустуни заспокоїлись.

«Бравий вояка Швейк»
Я.Гашек
Чернігівьский молодіжний театр

Першу половину фестивальної програми, яку вдалося подивитися мені, завершив спектакль Чернігівського молодіжного театру про бравого солдата Швейка. До цієї вистави я бачила дві сценічні версії історії про Швейка, там все було побудовано навколо головного персонажа. У чернігівській постановці два центри тяжіння: Швейк у виконанні Любові Веселовой і низка персонажів Олексія Биша. Саме так, у сукупності. Бо в тому, як побудована його участь у спектаклі, важливі не самі ці люди, різні за характером і участітю в історії Швейка, а те відчуття кружляння, яке створюється багаторазовою появою на сцені одного і того ж миттєво упізнаваного актора в різних обличчях. Кружляння, коло… У спектаклі багато що побудоване геометрично: і предметний план, і мізансцени, – чимало з них центрально-симетричні, що теж нагадує про коло і його центр. Чим відгукнулася історія бравого солдата Швейка в серцях наших сучасників – режисера Геннадія Касьянова та його акторів? «Швейк» – із вічних сюжетів. На жаль, вічтних історій про війну, її безглуздя, ідіотизм. Історій, які усе повторюються і повторюються, повертаються і повертаються в життя все нових поколінь… Так в нинішнє військове лихоліття мені побачився цей сюжет в інтерпретації чернігівського театру. Ну а позитив очевидний: коли люди в тяжких умовах зберігають жагу творити, збирати однодумців і влаштовувати свята творчості, – це додає сил жити. Це враження справив на мене і новий кіровоградський фестиваль Scene-fest. Щира дяка його організаторам та учасникам.

Кропивницький — Дніпро,
вересень 2023

«Цю свинку знають всі»
Черкаський обласний театр ляльок