ПРИЛУКИ, ТЕАТР, ДІМ І ПРОФЕСІЯ

Обзор 11/03/2018 Людмила ТОМЕНЧУК

Чотири слова, що винесені в назву, ключові в нашій історії. Це трапилось в Прилуках. Там виник театр. Він став домо. А потім прйшов час вирішити, чи стане театр професією. От на цьому перелами і відбувся у червні 2017 року в Прилуках шостий всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Мрій дім». На ньому традиційно виступили місцеві колективи – «Наш новий театр» Прилукського будинку культури, дитячі прилукські театральні студії «Казкар», «Агній» та циркові студії «Удай» і «Менестрелі» (остання – з Чернігова).

На відкритті фестивалю

«Кіт у чоботях»
Зразкова театральна дитяча студія «Казкар», Прилуки

«Реінкарнація Тараса»
(режисура — Артерій та Катерина Аніщенко)
«Наш новий театр», Прилуки

Традиційно ж взяли участь у фестивалі студенты акторського відділення Львівського національного університету ім. І.Франка, вихованці Олега Стефана. Також за традицією учасниками фестивалю в Прилуках були Чернігівський український муздрамтеатр ім. Шевченка, столичні театри (цього разу – «Золоті ворота» і Молодий театр), столичні гості – критики Юлія Бентя, Надія Соколенко та драматургиня Тетяна Киценко (в розширеному форматі – з презентацією театрального журналу та лекцією). Звично насиченою була освітня програма: майстерня аквагриму, мйстер-клас з біомеханіки Мейєрхольда від Євгена Тіщука, майстер-клас Сета Баумріна (США) «Видима та чутна енергія».

Може бути, в цих традиційних для Прилуцького фестивалю подіях найвиразніше виявилося, що фестиваль і увесь театральний рух в Прилуках переживають переламний період. Традиційна участь чернігівців у фестивалі раптом обернулася значним розширенням чернігівської теми: один з п’яти днів фестивалю пройшов в Чернігові: у місцевому театрі ім. Шевченко відбулась ціла серія різноманітних подій: перформанс «Чужинець на чужині» Незалежної акторської групи «Gershom», перформативне читання п’єси «Боженька», що влаштувала Перша сцена сучасної жраматургії «Драма.UA», лекція «Зроби сам: що таке театральний менеджмент в Україні».

Львівські студенти, що були учасниками всіх Прилуцьких фестивалів, у 2017 році з природної причини брали участь у ньому востаннє: вони закінчували навчання і в Прилуках показали свій дипломний спектакль. Але найпомітнішою відмінністю шостого фестивалю від усіх попередніх була його тематичність: у фестивалі брали участь прилучани, що починали свій шлях в театрі у прилукських аматорських театральних колективах, а потім стали професіоналами. І це був принципово для організаторів фестивалю.

Артемій Аніщенко

Про фестиваль «Мрій дім», його минуле, сьогодення і майбутнє, розповідає творець і незмінний керівник театру «Наш новий театр» Прилуцького будинку культури, фестивалю «Мрій Дім», в минулому – директор Прилуцького будинку культури, а нині режисер Чернігівського українського муздрамтеатру ім. Шевченко Артемій Аніщенко.

— На нашому фестивалі існує традиція: кожного року у його програмі з’являється щось нове, те, чого не було в попередні роки. Цього року нового особливо багато. Головне те, що фестиваль спрямований на місто: програма і вистав, і майстер-класів, і лекцій адресована прилучанам. Все, що було представлено на фестивалі, так чи інакше нагадує Прилукам, що вони – театральне місто, що з цього міста вийшло чимало професіоналів театру. Друге, чим відрізнявся цей фестиваль, – великою мірою участі в ньому людей, які були зрощені фестивалем. Оскільки я вже працюю не в Прилуках, а у Чернігові, організація фестивалю була багато в чому дистанційна: інтернет, телефонний зв’язок… Це було складніше, ніж в попередні роки, але досвід, отриманий в за п’ять фестивалів, спрацював, і багато моментів, що виникали до і під час фестивалю, були реалізоані фестивальною командою самостійно, без моєї участі. Наприклад, усе, пов’язане із участю у фестивалі американця Сета Баумріна, організувала Леся Правдивець. Орагнізаційна підготовка до фестивалю – це Юля Сікалова, розробка подій в ході фестивалю – Яна Дробот, театр вогню та світла «Агні», Оля Литвиненко, Сабіна Хасанова. Безпосередньо по організаційних моментах і по ходу самого фестивалю – Даша Біленко, Вероніка Пипоть і весь «Новий театр», плюс координація приїзду львівської групи – Валерія Котеленець. Це я назвав лише основний костяк команди, людей, що зробили найбільший внесок у організацію і проведення фестивалю. А команда набагато численніша.

Ще одна відмінність шостого фестивалю від попередніх у тім, що у нас було багато партнерів. Не тільки в фінансовому плані – яких теж збільшилось, і люди готовніше підтримували, – але в першу чергу я маю на увазі партнерів, які допомагали наповнювати фестиваль якісним театральним змістом і розширити географію фестивалю. Так, я маю на увазі чернігівський день фестивалю, який вдалося провести завдяки тому, що у нас у співорганізаторах цього року є Чернігівський театр ім. Шевченка, а також підтримці художнього керівника театру Андрія Бакірова.

Отакі основні відмінності фестивалю 2017 року. За всі роки це найбільш потужний фестиваль за програмою для глядача. І цей фестиваль найбільше відповідав темі «ПРО театр ПРК», що можна зрозуміти як «Про театр Прилук» або «Професійний театр Прилук», – це вже хто як розшифрує, обидва смисли у цю назву ми вкладали.

А починалось все у 2006 році, коли я повернувся до Прилук після роботи в Харківському театрі ім. Шевченка і подумав, як би зробити, щоб в Прилуках був театр. А потім пригадав, що театр-то у нас був – до 1947 року, саме у цьому приміщенні, де зараз Дім культури. І виникла мрія відродити професійний театр, щоб він діяв, а не лишався тільки у спогадах. Почалась робота, і студія «Новий театр» створювалась як база для відродження професійного театру. У 2010 році до 110-ліття нашого земляка, видатного актора Миколи Яковченка, ми ініціювали збір підписів за створення муніципального театру його імені. Люди відгукнулись, і міська влада навіть прийняла програму – згоряча, щоб було що сказати. Далі вони її не фінансували, це виявилося звичайним популізмом. Потім була не дуже красива комерційна історія, а плюс до того у нас з певними людьми були розбіжності щодо того, як має існувати професійний театр. Тоді це прибило ідею і відбило бажання втілювати ідею. Наступні два роки були періодом штилю. А у 2012 ми таки вирішили втілювати ідею театру і зробили перший фестиваль. З того часу він проходить кожен рік.

Артемій Аніщенко та Євген Тищук

Відчуття необхідності змін у біографії фестивалю виникло не раптово. Почалось з того, що восени 2016 наш земляк, всесвітньо відомий жонглер Віктор Кі, актор цирку Дю Солей, проводив у Прилуках благодійне циркове шоу за участю світових зірок. Ми їм допомогами усім, чим могли. Нам було цікаво долучитись до цього творчого і організаційного процесу. Я тоді відчув радість від роботи в такій професійній команді. Те, що це робота на результат, і той результат вартий зусиль, які були витрачені на його досягнення: і часу, і недоспаних ночей, і нервів, і тієї боротьби – іноді з бюрократією, іноді – з провінціалізмом в мізгах деяких можновладців. От тоді особливо гостро і відчув бажання працювати з людьми, які націлені на мистецький, творчий результат.

По-друге, фестиваль – це робота по серцю. Тому воно і не повторюється, що кожного року виникають нові обставии, нові задачі, потреби, або щось відходить з того, що було. Саме життя диктує формат фестивалю.

Є й особистий фактор. Настала мить, коли я відчув потребу отримати нові знання, нові враження, новий досвід. Можливо, нове бачення, новий авторитет серед професіоналів. Адже я добре розумію, що серед професіоналів до мене повага як до людини, що робить справу там, де це нікому не треба. А це є спілкування не стільки професійне, на рівних, скільки суто людське. Я хочу спробувати себе в системі професійного театру і як режисер, і як театральний менеджер. Маю і відповідну освіту, і досвід.

Ще одна річ. У нас кожного року в останній день фестивалю йшов дощ. Цього року дощ йшов на фестивалі двічі. Перший раз – коли львівські студенти грали виставу у Прилуках, тоді була страшенна злива, а вдруге – коли вони ж показували перформанс у Чернігові. І це для мене такий символ, бо ж ці хлопці і дівчата закінчують навчання, і розлетяться по театрах. Тож в такому складі вони на прилукському фестивалі з’явились востаннє. Для мене цей дощ був символом завершення певного циклу, знаком того, звідки (Прилуки) і куди (Чернігів) фестиваль переходить. А прилучани за ці шість років мали відчути, чи цікавий їм театр і фестиваль, чи потрібні вони місту і містянам. І я буду щасливий, якщо Прилуки захочуть, щоб фестиваль був. Фестиваль 2018-го року – в руках прилучан.

Якщо на наступний рік я звернусь з пропозицією щодо фестивалю – в будь-якому вигляді (тільки відкриття тут, а все інше в Чернігові чи десь в іншому місті, чи половину тут, половину там, – не має значення), і місто, і люди відгукнуться і будуть допомагати, я буду щасливий, і фестиваль буде. А якщо потрібно буде боротись за фестиваль, то на даний момент я вважаю, що це вже буде певна неповага до цих шести років, що фестиваль був. Ну як так можна: кожен раз ти мусиш доводити, що воно потрібне… Тоді природніше і розумніше витрачати сили на організацію фестивалю там, де на нього чекають, ніж насаджати його там, де такої потреби нема. Тим більше, що цей рік багато чого покаже.Він покаже, що буде зберігатись із того, що було зроблено мною і дружиною у міському будинку культури за роки, коли я був його директором, а вона – головним режисером.

Артемій Аніщенко та Сет Баумрін (США)

За долю нашого «Нового театру» я спокійний. Ще коли був на посаді директора міського будитнку культури, перевів Юлію Сікалову на посаду керівника колективу. Вона театрознавець, випускниця інституту ім. Карпенка-Карого, із заснування колективу працює на сцені як актриса. Юля талановита актриса і гарний педагог. Коли ми вели студію «Казкар», і меня поступила пропозиція стати директором Будинку культури, цей дитячий колектив взяла вона, і зараз в ньому багато добре навчених, технічних дітей, живих, органічних. Та й я не пориваю зв’язки з колективами. Коли приїжджаю на вихідні додому, репетирую (а протягом тиждня репетиції проводить Юля). Зараз приміряюсь до «Марусі Чурай». Плюс відновили нашу знакову роботу «Реінкарнація Тараса». Ми готувались зіграти її двадцятого лютого, в пам’ять Небесної Сотні, а так сталось, що грали цьогод ня були ще й дев’ятини моєї дружини. І саме в цей день мені запропонували роботу в Чернігівському театрі ім. Шевченка…

«Реінкарнацію Тараса» ми возили Україною. Показували в Моринцях, в рамках фестивалю на батьківщині Шевченка, у Каневі, на шевченківські дні. Взяли за неї Гран-прі на чернігівському фестивалі «Норов». Показали у Києві, у Львові, в Конотопі. І завершили такий своєрідний тур, показавши її тут, на фестивалі в Прилуках. Тут же три року тому показували її вперше. За цей час вонс суттєво змінилась.

Щодо формату фестивалю ми розглядали багато різних варіантів. Спочатку хотіли, щоб фестиваль презентував театральні школи різних регіонів України, щоб до фестивалю в Прилуках відбувались міні-фестивалі у Львові, Одесі, Харкові, Чернігові, а потім їхні переможці приїздили б вже на фестивальв Прилуки. Від цієї ідеї відмовились, бо такий формат потребує великих коштів та гарної партнерської бази по містах. Потім виникла ідея триденних тематичних міні-фестивалів із майстернями. Наприклад, збираємо в лютому театрознавців, запрошуємо одну професійну виставу і дві аматорських вистави – на глядача, а з театрознавцями потім це обговорюємо. В ході обговорення виходимо на важливі теми, одна з яких могла б стати темою червневого фестивалю. Потім так само робимо триденну майстерню для режисерів: знову привозимо виставу з цікавим вирішенням, обговорюємо, а паралельно – тренінги, майстер-класи, які б допомагали режисеру в роботі над виставою. І знову в результаті обговорення виходимо на напрям цього року, наприклад, на червневому фестивалі працюємо над перформативними формами. Потім таким же чином збираємо акторів, а за результатами оцих лабоаторій формуємо програму червневого фестивалю, запрошуємо режисерів, акторів, які найкраще зарекомендували себе на лабораторіях. А потім на зведеному фестивалі режисер отримує свою команду – акторів, художника, балетмейстера, і робить з ними виставу. Досвід був би дуже корисний, коли різні самовираження знаходять точки дотику, взаємодії і не перемагають один одного, а співіснують, створюючи єдине художнє ціле. Шість років тому здавалось, що такий формати легко, організувати, і можна знайти потрібні кошти, та зараз ми вже розуміємо, наскільки це важко.

Коли ми задумували фестиваль, акцент з самого початку був на молодих: на аматорів, що хочуть стати професіоналами, і професіоналів, що тільки закінчили навчання, тобто вже мають професію та ще не мають досвіду, і їм треба не втратити оцю сміливість до спроби. Бо, приходячи в структуру академічного театру, вони потрапляють у певні рамки, заданість, що продиктовані традицією, репертуарною політикую, стильовими уподобаннями керівників театру, смаком тих, хто ходить в театр…

Я не про себе кажу, у мене інша ситуація. Саме завдяки досвіду, що дав мені фестиваль. Якщо б мій похід в академічний театр стався років п’ять тому, рамки, про які я сказав, мене б певною мірою могли зламати або деформувати в художньому плані. А зараз я бачу, як інші працюють, бачу, над чим мені потрібно працювати. За цей період в Прилуках я внутрішньо сформувався на основних засадах. Як кажуть, сформувались опорні внутрішні точки – мистецькі, ідейні, духовні. І, маючи вже внутрішній каркас, сподіваюсь, досить жорсткий – міцний, стабільний, уже легше рухатись далі. Так що і на своєму власному досвіді я впевнився, наскільки потрібний такий фестиваль, який ми робили шість років.

Щодо майбутнього фестивалю в мене є певні враження, бажання, я бачу, як вони вже починають проростати в ідеях, які народжуються відносно Чернігова. Це можуть бути різні формати, не тільки 5+1, як було на шостому фестивалі. Может бути навіть формат 5+5, коли фестиваль іде паралельно в Прилуках і в Чернігові, з двома програмами. Якщо буде бажання і того, і другого майданчиків. Бо і в Чернігові теж треба, щоб була воля театру або міста – щоб фестиваль проходив. Бо це чималі фінансові та організаційні зобов’язання. Тут, в Прилуках, за період нашої роботи вже нлагоджені взаємозв’язки, є авторитет, певна довіра, і якісь речі ми просто можемо робити під чесне слово. В Чернігові складніше, але все можна зробити. Головне – бажання.

Шостий фестиваль «Мрій Дім»
Прилуки., 6-10 червня 2017
Голоси фестивалю

Сет Баумрін та Софія Гарбузюк

Сет Баумрін (Seth Baumrin)
театральний педагог (США)

На шостому Прилукському фестивалі ми познайомились з різними проявами творчої індивідуальности Сета Баумріна: подивились поставленого ним «Золотого хлопчика» К.Одетса, дипломну виставу п’ятого курсу акторського відділення Львівського національного університету ім. І.Франка (керівник курсу Олег Стефан), та перформанс «Чужинець на чужині» незалежної акторської групи «Gershom». А також майстер-клас «Видима та чутна енергія», який Сет Баумрін провів з учасниками фестивалю. Перед початком майстер-класу він звернувся до присутніх з невеличкою промовою. Зокрема нагадав майбутнім акторам, що акторські тренажі – це те, чим вони можуть займатись, коли не грають у виставах. «Натренованість дає вам можливість помічати ті речі, які лишаються непомітними для інших, а іноді речі, помітні усім, бачити їх під іншим кутом зору, зовсім інакше. Актор несе відповідальність за свою чутливість». А ще він заклика пам’ятати, що «бути чутливим» відрізняється від «бути емоційним». У перерві тренінгу пан Баумрін погодився відповісти на кілька запитань.

Майтер-клас Сета Баумріна

? – З тих вправ, які Ви пропонуєте учасниками, на що звертаєте їхню увагу, чого радите досягати, вкладається враження, що в центр уваги актора Ви ставите мовчання. Якщо це так, чому Ви будуєте все саме на цьому?

Сет Баумрін:

— Це є в різних давніх традиціях, від японського театру «но» до пост-театральної традиції Гротовського. Це ж є також в українському театрі.

? – Пам’ятаючи про ці традиції, хотилося б знати саме Ваше індивідуальне відчуття: чому це робите Ви, на що у своїх власних відчуттях Ви спираєтесь?

— Виходячи з естетичних міркувань, якщо ми приберемо шум, ми почуємо, що навколо в світі нас оточує багато поезії та музики. І ми це бачимо в кращих акторів.

? – Але ж музика – поєднання мовчання зі звуком…

— Так. Звук завжди буде. Іноді не потрібно створювати цей звук, бо він вже є. І є ще одна причина. Ми часто бачимо акторів, які переграють. І якщо ми почнемо із знаходження тиші і почнемо збирати всі інші елементи діяльності щоденного життя, тоді акторська гра стане простішою.

? – Тобто ми знаходимо гармонію між звуком і мовчанням. Може, ми занадто багато уваги приділяємо звукам, а треба знайти гармонію між звуком і мовчанням?

— Думаю, що в цьому є сенс. І є ще речі, які здаються мені важливими. Я бачу більше людського духу та радості в актора, який досягнув цієї тиші, ніж в актора, який пробує розважити мене. Більшості з учасників сьогоднішнього тренінгу 13-14 років, а більшість людей в цьому віці хочуть розважити вас. Тому мені, як викладачеві, важливо донести до них інформацію про тишу і звук саме в цьому віці. Хоча, буває, що акторам 30-40 років, та вся іхня гра складається з цього перегравання. І це вигляає смішно, бо недоречно.

І японські майстри, і Станіславський, і Курбас, і Гротовський, і відомі американські режисери – усі вони говорять про одне й те ж саме. В різних контекстах, в різні епохи.

Хтось з учасників тренінгу:

- Може, тиша є ключем до дверей?

Сет Баумрін:

— Згоден. От і давайте подивимось, що буде, коли ми відкриємо двері.

* * *

Коли ми з директором Дніпропетровського молодіжного фестивалю театрів «Рампа» Олександрою Каїновою по закінченні фестивалю «Мрій Дім» покидали Прилуки, світило сонце, не було і натяку на дощ. Здавалося б, природа привідкривала нам майбутнє фестивалю, натякаючи, що він покине Прилуки. Але через дві години, на в’їзді до Києва почалася така злива, що ми, пробігши півсотні метрів від маршрутки до метро, намокли до нитки. А потім подзвонив Артемій Аніщенко. Виявляється, і у них був дощ…

Фестиваль в Прилуках має розширюватися. Тому що він потрібен. Тому що його роблять правильні люди, яких веде любов до театру. Але нехай центр цього фестивалю залишається в При луках. Адже приніс місту стільки добра, творчих удач, енергії життя. Адже там, у Прилуках, дім цього фестивалю. Дім мрій, що здійснюються.

Прилуки
Червень, 2017

Майстер-клас Євгена Тищука з біомеханіки Мейєрхольда

Перформанс «Чужинець на чужині»
Незалежна акторська група «Gershom»

«Золотий хлопчик» К.Одетса
(режисер Сет Баумрін, художній керівник курсу Олег Стефан)
Дипломна робота 5 курсу акторського відділення
Львівського національного університету ім. І.Франка