«Подільська лялька». Фестиваль в новій оселі

Вінницький театр ляльок отримав нове приміщення. Не куточок у чужому домі, а власний дім. Красивий, просторий, світлий. В чудовому місці — у сквері, поряд з парком. Вінницькі лялькарі вимріяли й вистарждали свій новий дім. Їм багато разів обіцяли нове приміщення, і то були не пусті обіцянки: одного разу вже й майже збудували, і нас, журі та гостей чергового фестивалю «Подільська лялька», водили на екскурсію до новобудови і вже показували, що ось тут буде зала, а тут гримерки, цехи… А потім щось пішло не так, і через два роки, на наступному фестивалі, ми зустрічались у тому ж милому, привітному, але ну дуже вже тісному приміщенні на вулиці Толстого. А Михайло Байдюк казав, що вони не втрачають надію. І ми щиро бажали їм, щоб цього разу все вийшло. І от — відбулось.

Нову будівлю Вінницького театру ляльок відкрили за два тижні до фестивалю, і фестивальні вистави стали своерідним вітанням театрів своїм вінницьким друзям з цією видатною подією в житті театру, і водночас обживанням приміщення, перетворенням його в театральне не лише по назві, а й по духу.

«Річкова фея Агайя»
Вінницький обласний театр ляльок

Першими на сцену вийшли господарі із виставою «Річкова фея Агайя» за п’єсою Г.Діка та М.Каменюка (режисер Олександр Свіньїн, художник Наталя Павлова). На фестивалі склалась рідкісна ситуація: на господарів не працював фактор власної сцени, бо і для них вона була також незнайома, як і для інших учасників фестивалю. Проте, звісно, грали з підйомом, що компенсувало недостатню насиченість п’єси подіями. Свою «Фею» вінничани готували ще на старій сцені, майже втричі меншій за нову, тепер актори і їх персонажі будуть опоановувати весь простір нової сцени. Мене особисто потішило грамотне висвітлювання облич акторів, особливо у інтермедійних епізодах. І це не дрібниця. Не знаю, з якої причини, але сучасні вистави — і драматичні, і лялькові — часто темні, причому фігури акторів і ляльок, буває, тонуть у сутінках. Іноді це можна виправдати змістом вистави, іноді ні. Але коли актор виходить на авансцену, то вже тут без варіантів: його обличчя має бути видно. Бо чого він тоді вийшов до глядача?

«Срібний ліс»
Кишинівський муниципальний театр ляльок «Гугуце» (Молдова)

Вітанням молдавських лялькарів з Кишинівського муніципального театру ляльок «Гугуце» стала вистава «Срібний ліс» В.Болдішора на екологічну тему (режисер Габріела Лунгу, художник Тетяна Кожокару). Цей колектив — частий гість українських фестивалів, постійний учасник вінницької «Подільської ляльки». Я бачила різні його вистави і, здається, у виконаннанні темпераментних молдавських акторів яскавішими виходять спектаклі з активним ігровим началом, де є і ляльковий, і живий план. Але і в традиційному ширмовому спектаклі кишинівцям вдалось приховати дидактичність і малодієвість п’єси різноманітним зоровим рядом.

«Федорине горе»
Миколаївський приватний театр ляльок «ІстАрт»

Хто б сумнівався, що невтомний фантазер Ніко Лапунов приховає повчальність «Федориного горя» за мотивами К.Чуковського у винахідливій, динамічній грі (ляльки — Лариса Маркелова, сценографія та костюми — Ніко Лапунов). У виконанні акторів приватного миколаївського театру «Істарт» ця гра була яскравою і захоплюючою. Але як на мене, іноді гри було трохи забагато, і сюжет розчинявся в ігрових епізодах. А т головної героїні у виставі було замало, що прикро, адже Федора у виконанні Наталі Григор’євої вийшла дуже колоритна, хотілося більшої присутності на сцені цієї прекрасної актриси.

«За щучим велінням»
Київський муніципальний театр ляльок на лівому березі Дніпра

Гра трохи відволікла від сюжету й іншу симпатичну, добре розіграну фестивальну виставу — «За щучим велінням» С.Брижаня та О.Аль Юсеф Київського муніципального театру ляльок на лівому березі Дніпра (режисер Олена Аль Юсеф, художник Наталя Денисова). Дітлахи прекрасно реагують на яскраві, динамічні ігрові спектаклі. Але хотілось би, щоб вони змалку отримували у свій життєвий досвід і відчуття цілісності, гармонійності того, що бачать у театрі. Такий досвід має позитивний формуючий вплив на малечу.

«Кошеня на снігу»
Житомирський обласний театр ляльок

Цієї осені Житомирський театр ляльок потішив публіку черкаського і кіровоградського фестивалів своїм новим спектаклем «Бука». На жаль, виступ колективу на вінницькому фесті скоріше засмутив. У «Кошеняті на снігу» О.Кузьмина за твором К.Мєшкова і П.Катаєва (режисер Олександр Кузьмин, художник Віктор Дацун) сюжет був не дуже зрозумілий: немов без початку і кінця (сніговик розтане повесні, кошеня виросте, а потім буде нова зима, і що?). Може, через таку невизначеність основних сюжетних ліній і актори грали скуто і буденно, хоча яка ж може буденність у казці?..

«Куди подівся Кролик»
Черкаський обласний театр ляльок

Черкаський театр ляльок показав на фестивалі виставу за п’єсою Я.Грушецького «Куди подівся Кролик» (що є фантазією на теми відомої «Буки»). У програмці спектакль атестований дещо парадоксально: глядацька аудиторія — «4+», а жанр — «філософська притча». Як завжди у постановчого дуету Ярослав Грушецький — Каріна Чепурна, видовище вийшло яскравим та моторним, а його філософські обертони були не на поверхні вистави, а як їм і личить, в глибині. Тож це очевидний приклад спектаклю «для сімейного перегляду». Дітлахи із задоволенням слідкували за сюжетом та різнобарвним видовищем, а дорослих глядачів крім філософського підгрунтя цієї історії потішила гра акторів, серед яких на фестивальному показі найбільш привабливим був Олександр Швидкий.

«Про вередливу гусеницю і закоханого черв’яка»
Запорізький обласний театр ляльок

Найменші істоти, з якими стикається дитина в повсякденні, стали героями двох вистав фестивалю. Про сюжет спектаклю Запорізького театру ляльок, красномовно свідчить його назва — «Про вередливу гусеницю і закоханого черв’яка» (режисер Марічка Власенко, художник Людмила Зінов’єва). Попри неавантажність цих істот у природі, ляльки з вистави запоріжцев симпатичні, сюжет поставлено і розіграно зі смаком і почуттям міри.

«Равлинка та її хатинка»
Київський приватний театр ляльок «Равлик»

Казку Ю.Тітарова «Равлинка та її хатинка» юні вінничани побачили у виконанні Київського приватного театру ляльок «Равлик». Дивлячись на сцену, відчувалось, що Любов Міхня-Тітарова та Юрій Тітаров поринули у казкову гру, радіючи кожній миті перебування у її дивовижному світі. А те мереживо звуків, слів, що відтворювали голоси акторів, просто зачаровувало і само було казкою.

«Андерсен» (Непохитний олов’яний солдатик)
Паневежиський ляльковий театр на колесах (Литва)

Паневежиський ляльковий театр на колесах традиційно привіз на фестиваль виставу за твором Г.-Х. Андерсена, цього разу — по казці «Непохитний олов’яний солдатик». Родзинка цієї вистави була у поєднанні творчіх імпульсів литовських і українських митців. Спектакль поставив харківський дует — режисер Оксана Дмітрієва та художник Наталя Денисова, а грали актори театру, частина з яких — українці, що отримали театральну освіту тут, на батьківщині. Вистава вийшла водночас і емоцйною, і стриманою, ну і як завжди в цьому театрі, стильною. Хоча до цього крихітного лялькового світу хотілося придивитись поближче. У вінничан зараз досить простора сцена, і подумалось, що для вистав, подібних литовській, може, варто спробувати формат «вистава на сцені». Спочатку показати виставу для маленьких глядачів — так, як вона йшла, на весь зал, а потім, для учасників, — на сцені.

Найяскравишими враженнями одинадцятої «Подільської ляльки» стали для мене дві вистави.

«Т.Шевченко. Спогади»
Хмельницький обласний театр ляльок

У відомого чарівника Сергія Брижаня є рідкісна риса: здатність поетизувати все, до чого торкається. І тут справа не у фантазії, а у душевному стані, у відношенні до того, про що він ставить спектакль. З цієї чарівної скриньки режисер і дістає поетичність своіх дуже простих вистав. Я думаю, що зараз, коли образ і вірші Тараса Шевченка вкрай розтиражовані, заяложені, тільки з таким внутрішнім поетичним піднесенням і можна створити хорошу виставу про Кобзаря. Спершу хотіла написати»актори читають вірші», але ні, не читають: зі сцени звучать поезії Шевченка, начебто народжені тут і зараз. А ще один з акторів робить малюнки на піску, які проецируються на екран на заднику, от майже і все. А ти сидиш, затамувавши подих, і лиш під кінець згадуєш, що вірші ці багато разів чув та й сам знаєш напам’ять… У виставі «Т.Шевченко. Спогад» (режисер Сергій Брижань, художник Михайло Ніколаєв) Хмельницький театр ляльок поринає разом з глядачами у поетичний світ Шевченка. Це той самий випадок, коли вистава закінчується, а твоя подорож у про світ, в який вона тебе привела, триває.

«Пливе човен, казок повен»
Рівенський обласний театр ляльок

Ще одне дивовижне відчуття казки, яка не написана, поставлена, відепетирувана, а виникає прямо на твоїх очах, подарував юним і дорослим вінничанам Рівенський театр ляльок виставою «Пливе човен, казок повен» О.Ткачук (в ній Олена Ткачук виступила водночас в ролі і автора п’єси, і режисера, а сценографію зробила Інесса Кульчицька). З самого початку казка захоплює тебе і не відпускає до останньої миті. Можна говорити про чудову гру актрис (і актора, що перед виставою в ігровій формі пояснив малюкам ключові слова з поліського діалекту, що звучать у виставі), про просту сценографію і такі виразно несподівані її перетворення, про поліські обряди, пісні, танці і колоритний поліський діалект, що надають виставі присмак зачаровуючої давнини. Але найбільш вражає те, що ти не спостерігаєш за сценічною дією ззовні, а знаходишся із усім, що бачиш і чуєш, в одному просторі з цими трьома привітними жіночками (Алла Черуха, Тетяна Єршова, Франческа Барабаш), в середині казки і пливеш по хвилях казкової історії…

Новий дім Вінницького театру ляльок «Золотий ключик» відкрив свої двері першим глядачам. Щасти вам, друзі, у вашій новій оселі. Нехай вона буде теплою і привітною, — справжнім домом для вас і ваших глядачів.

Фото вистав

«Річкова фея Агайя»
Вінницький обласний театр ляльок