ЮВІЛЕЙ

Наступного разу я завітала до Мукачівського драматичного театру глибокої осені. Що відбулось в театрі за півроку, з якими здобутками колектив підійшов до свого сімдесятирічного ювілею?

Юрій Глеба
директор – художній керівник театру

— Нам вдалося зробити не все з того, що ми хотіли би, але зроблено чимало. За дев’ять місяців роботи здійснили шість творчих постановок. Шість вистав: для дітей молодшого віку, дітей молодшого шкільного віку, для старшокласників і виставу для дорослих. Тобто ми врахували інтереси усього глядацького вікового спектру. Театр досить успішно провів гастролі в Одещині, відновили контакти з прабатьківщиною нашого театру, містом Бєлгород-Дністровський. Крім того, побували на фестивалі в Коломиї. Після травневої «Етно-Діа-Сфери» восени 2017, в рамках святкування 70-річчя театру, провели місяцний театральний марафон – три фестивалі поспіль. На початку листопада пройшов фестиваль «Імпреза над Латорицею», перший всеукраїнський фестиваль дитячих аматорських театральних колективів, в якомоу взяли участь одинадцять колективів з дев’яти регіонів України. Потім, знов-таки вперше у Закарпатті, провели тижневу творчу лабораторію молодіжних новаторських театрів України: у нас в гостях побувало вісім колективів з Києва. На цій лабораторії ми показали виставу і нашого театру, яка теж зроблена в експериментальному ключі з ініціативи нашої молоді – акторів, постановочної групи. Спектакль в новому для нас жанрі достойно представив наш колектив на цьому фестивалі і увійде в репертуар театру. Завершував ювілейний місяць традиційний для Мукачева фестиваль національних та академічних театрів «Зірковий листопад», на який з’їзалось одинадцять колективів з усіх куточків України: Львів, Миколаїв, Херсон, Коломия, Вінниця…

Вдалося багато зробити по покращанню матеріально-техничної бази театру. На ювілей місто допомогло, і нам подарували мульті-відео-проектор. Для інших колективів, може, це і дрібниці, я у нас він вперше свій. Міська мерія профінансувала віхид книги Ростислава Коломійця про наш колектив – «Театр, що об’єднує серця». Наведу ще таку статистику. Лише за один листопад на сцені Мукачівського театру виступило двадцять вісім театральних колективів, біло показано більше півсотні вистав.

Ті два нові фестивалі — дитячий та експермпентальних молодіхних вистав, – що у ювілейному році ми провели вперше, стануть традиційними. Тож за сезон театр проводитиме чотири фестивалі. Але, звісно, вони будуть розведені в часі. Звести три з них в один місяць – це надзвичайно напружена робота. Ну, ювілей, одним словом. З наступного року низку мукачівських театральних фестивалів буде починати в кінці березня фестиваль молодіжних експериментальних театрів, термін прив’язаний до закінченя навчання у театральних учбових закладах, бо багато з таких колективів – студентські. В останній тиждень квітні будемо проводити дитячий театральний фестиваль, в травні традицийно – «Етно-Діа-Сферу», ну і в листопаді, як завжди, «Зірковий листопад».

? — Місячний театральний марафон – непересічна подія. Що призвело до такого рішення? Колектив хотив показати собі, що може витримати таке навантаження – творчо, організаційно?

— Ми керувались декількома мотивами.  Перш за все хотіли собе перевірити – чи здатні на серйозні творчі випробування. Бо багато хто в області і, може, в інших колах театрального мистецтва України поставили на Мукачівському театрі великий знак питання, чи є у нього майбутнє і чи з переходом у підпорядкування місту не перетвориться він у придворний, або як кажуть, ЖЕКівский театр, як казали деякі політики. Казали, що він стане містечковим, буде обслуговувати політичні замовлення і з часом перейде до розряду ледь не самодіяльних колективів. Нам було важливо, щоб в місто приїжджали інші театральні колективи, щоб мукачівці, закарпатці бачили роботу і провідних майстрів сцени, і молодих митців. Місто підтримало нас трошки фінансово, а всю організаційну роботу – ми знайшли партнерів, які захотіли приїхати до нас, відзначити наш ювілей. Не все, що відбулось нас повністю влаштовує. Сумніваюсь, що все з привзеного експериментаторами можна показувати на будь-яку аудиторію. Не думаю, що у таких невеличких містечках, як Мукачево,  непідготовленому глядачеві варто показувати виставу «Віталік» київського «Дикого театру». Взагалі, перш ніж запршувати вистви, їхтреба переглядати у відео-форматі і вже після того приймати рішення, запрошувати виставу чи ні.

В найближчих планах театру – закордонні гастролі, вже формуємо програму «Етно-Діа-Сфери», аби вона відповідала ідеї фестивалю. Хочемо в кінці кінців завершити роботу над виставою «Князь Корятович», запросити інших режисерів на постановки, щоб продовжити формувати новий україномовний репертуар колективу.

Євген Тищук
головний режисер театру

— Танцювальна вистава, стімпанк-драма «Бог з машини», авторський проект Рудольфа Ланьо, Яни Дешко, Тетяни Суховірської, художника-сценографа Віри Шітік та художника по костюмах Тетяни Вороніної, з яким вони виступили на фестивалі експериментальних молодіжних колективів, зв’язала ювілейний театральний марафон у листопаді з весняною «Етно-Діа-Сферою», бо поштовхом до цієї роботи був перформанс на відкритті травневого фестивалю. Наші молоді актори зацікавились цією формою, дехто з них закінчив режисерське відділення в інституті культури, і вони вирішили спробувати себе в цій якості в самостійному проекті. Потім Юрій Федорович Глеба підтримав цю ініціативу, зробили декорації, і вийшла повноцінна вистава.

За півроку між «Етно-Діа-Сферою» і ювілейним листопадом ми поновили роботу над виставою «Князь Корятович», яку давно почали, але з різних причин відкладали. На жаль, її знову довелось відкласти, бо з театру пішов актор, зайнятий у виставі, і теперь треба знайти заміну. Закінчили ми роботу над «Пригодами Тома Сойєра». Крім вистав у своєму театрі, я поставив «Над прірвою в житах» за Д.Селінджером у київському театрі-студії «Вік», що при театральному центрі «Пасіка» Києво-Могилянської академії. Провів майстер-класи з біомеханіки Мейєрхольда на нашому дитячому фестивалі «Імреза над Латорицею», на фестивалі «Степ», на міжнародному фестивалі театрів ляльок «Бавка»…

Мукачівський театр святкував свій сімдесятирічний ювілей у діловому форматі, що здається логічним у перехідний період життя колективу. Показали три вистави: «Едіт Піаф» – з поточного репертуару, і дві прем’єри – «Пригоди Тома Сойєра» Я.Стельмаха за Марком Твеном (режисер Євген Тищук) та «Дерева помирають стоячи» А.Касони (режисер Юрій Кочевенко, Київ).

Юрій Глеба та Ростислав Коломієць на презентації книги
«Театр, що об’єднує серця»

Ростислав Коломієць
академік, автор книги «Театр, що об’єднує серця»,
творчої біографії Мукачівського драматичного театру

— Обираючи ці три вистави для показу в передювілейні дні, театр хотів показати яскраву виставу з діючого репертуару, тобто одне з досягнень минулих років, і дві прем’єрні вистави, що демонструють сьогоднішні здобутки театру. Загальне враження: «Едіт Піаф» – це досягнення, а зараз театр у пошуку, в русі.

У виставі за повістю М.Твена грається сюжет. І річ не у проблемах виконання чи постановки, а у матеріалі. Я не впевнений, що театру варто було це ставити. Повість Твена – не матеріал для драматичного твору, не драматурнгічний сюжет. Там нічого ставити на сцені. Але нічого страшного не сталося, шлях живого, навіть успішного театру – це не шлях від перемоги до перемоги.

«Дерева помирають стоячи» – в хорошому розумінні слова нормативна вистава. В ній і сюжет розкритий, і в тому сюжеті конфлікт проглядає. На сцені працюють прекрасні актори. У Лідії Пирогової, Василя Фурдя яскраве, я б сказав, концертне виконання. Та воно не розриває виставу, а ставить в сюжеті гострі акценти. Але є певна незрозумілість між першою і другою діями. Звісно, що сюжет побудований так, аби глядач спочатку не розумів, про яку організацію йдеться і чим займаються ці люди. Але коли все з’ясовується, в глядацькій уяві обидві половини цієї історі мають скластись в єдине ціле. Та нечіткість внутрішнього стану персонажів у першій дії перешкоджає цьому. Та цю ваду прем’єрного показу, як на мене, легко подолати, тож вона може стати точкою росту вистави.

Вистава «Едіт Піаф» мене просто вразила. Чудова виконавиця головної ролі! Не можна говорити, що Вероніка Тищук перевтілюється: вона бере на себе обставини, в яких творила видатна французька співачка, і робить це органічно, з надзвичайним темпераментом і розумінням долі своєї героїні. Вона грає від себе, знаходячи якісь спільні моменти з долею Едіт Піаф. Так може грати тільки актриса з яскравою особистістю, що є головним чинником у цій виставі. Безумовно, треба мати виняткову сміливість, щоб співати як Піаф – від себе, і чути тут же спів самої Едіт. Але актриса має всі підстави для такої творчої відваги.

Я знаю Мукачівський театр багато років. Він перебуває в дуже своєрідній ситуації: творить в поліетнічному краї, де дуже непросто визначити приорітети – в репертуарі, сценічній естетиці, тощо. Колектив створювався як російський театр, і в повоєнні часи це мало свою логіку: тоді в Закарпатті лишилось багато росіян. Але колектив з самого початку ставив і українську драматургію українською мовою, і угорські п’єси, але вже російською мовою. Зараз, коли театр перейшов до міського підпорядкування, він став акцентовано українським. Та полінаціональність Мукачева орієнтує театр на урізноманітнення репертуарної політики. На це направлені і чотири мукачівські фестивалі: традиційні «Етно-Діа-Сфера» та «Зірковий листопад», і два нові фестивалі, започатковані театром у ювілейному році, – дитачий і експеримаентальний молодіжний.

* * *

Кульмінацією святкування сімдесятиріччя Мукачівського театру став ювілейний вечір. На ньому, звісно, були і привітання — офіційних осіб, колег, глядачів. Оці глядацькі слова любові, захоплення своїм театром, висловлені просто з місця, щиро і невимушено, додали церемонії зворушливої домашності і теплоти. А головними героями вечора були вистави: мукачівці відмовились від традиційного в подібних випадках концерту і зіграли великі фрагменти із знакових своїх спектаклів.

Ювілейний сезон показав, що Мукачівський міський драматичний театр має яскраві досягнення в минулому, цікаві здобутки сьогодні і гарні перспективи на майбутнє.

Листопад 2017,
Мукачево

«Пригоди Тома Сойєра» за М.Твеном
(режисер Євген Тищук)

«Дерева помирають стоячи» А.Касони
(режисер Юрій Кочевенко, Київ)

«Едіт Піаф»
(режисер Євген Тищук)

Ювілейний вечір
Мукачівського драматичного театру