За великим рахунком, кожна подія неповторна. Але «Вересневі самоцвіти» мають таки у своїй палітрі фарби унікальні, що довго зберігають свіжість і привабливість. Невипадково це щорічне всеукраїнське свято театрального мистецтва – вочевидь, найстаріший в Україні театральний фестиваль: у вересні 2016 року він проходив в 46-й раз. Раніше на вересневі зустрічі в Кіровограді (тепер – Кропивницький) збиралися драматичні театри, місцевий ляльковий брав участь в програмі на правах молодшого партнера. Поступово лялькова програма розширювалася, і зараз це цілком самостійний театральний фестиваль, хоч формально він все ще залишається частиною загального проекту.
У 2016 році в афіші було чотирнадцять вистав. На сцені Кіровоградського театру ляльок зустрілись артисти лялькових колективів з Вінниці, Дніпра, Запоріжжя, Кривого Рогу, Львова, Херсона, Черкас, господарі фестивалю, а також два закордонні театри – з Білорусі та Ізраїлю. Тож організатори цілком справедливо піднімають питання про виділення лялькового фестивалю в самостійний проект.
Про фестивальну афішу завжди пишуть, що вона різноманітна. Іноді це перебільшення, але на ляльковій частині фестивалю «Вересневі самоцвіти» афіша була саме такою. Організатори підготували для містян і гостей фестивалю програму, розраховану на глядачів різного віку. На фестивальній сцені були сусідами казка, драма, притча, пластичні спектаклі, постановки на двох акторів і багатонаселені історії, вишукані, стильні спектаклі та наївно-прості вистави.
В українському фестивальному театральному житті останнім часом виникають нові традиції. Все частіше у фестивалях драматичних театрів беруть участь лялькові колективи, а тепер в програмах і лялькових фестивалів з’явилися драматичні постановки. «Вересневі самоцвіти» підтримали цю традицію: у фестивалі брав участь Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки. На фестивалях драматичних театрів афішу складають переважно спектаклі для дорослих, плюс кілька вистав для дітей. На лялькових фестивалях донедавна у програмі були лише дитячі вистави, так само як і у репертуарі лялькових театрів. Але зараз лялькові колективи ставлять все більше спекаклів для дорослого глядача, помітна ця тенденція і в афішах фестивалів, зокрема кіровоградського: на ньому показали три вечірні вистави для дорослої публіки.
«Білосніжка та семеро гномів». Черкаський театр ляльок
«Зайчикові знахідки». Криворізький театр ляльок
«Півтори жмені». Вінницький театр ляльок
Обличчя фестивалю визначається його метою. Мета «Вересневих самоцвітів» заявлена в назві: театральне свято. Радувати глядача – це якраз про Кіровоградський театр ляльок. Охайна будівля, безліч квітів в невеличкому дворику, затишне фойє, доброзичливий персонал створюють приємну «передмову» до вистави.
Є така стандартна фраза: ніщо не затьмарювало свято. Саме так і вийшло цього разу на фестивалі у Кропивницькому. Хоча, звичайно, враження від фестивальної програми різні. Але в кожному спектаклі було те, що тішило око і гріло душу.
Коли професіонали театру перетворюються на глядачів, дивляться роботи колег, можна бути упевненим: експериментальні вистави їх зацікавлять. А ось прості, нехитрі постановки їх зазвичай не захоплюють. А я, зізнаюся, такі спектаклі люблю. Якщо показ вдалий, в тобі прокидається дитина – що б там не говорили, вона дрімає в кожному з нас, – і ти забуваєш свої дорослі турботи, професійні обов’язки, до речі, теж, а просто дивишся і радієш. «Тото відважному» В.Бусаренко, історії про чванливого півника і відважного пса, що несподівано для усіх що врятував містечко, яку розповів Львівський театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» (режисер Роман Козак, художник Катерина Діжевська). «Плутням і пустощам хитрого Лисеняти» за мотивами казки В.Павловскіса, розіграним акторами Дніпровського приватного театру «Білий чарівник» (режисер Каріна Алієва-Голуб, художник Віталій Голуб). Пригодам маленького баранчика зі спектаклю «Півтори жмені» Вінницького театру ляльок (режисер Олександр Свіньїн, художник Наталія Павлова). «Зайчиковим знахідкам» І.Андрусяк, що показали малятам криворізькі лялькарі (режисер Олександр Борсук, художник Світлана Широкова).
Були представлені у фестивальній афіші і класичні казкові сюжети. Херсонський театр ляльок показав «Дюймовочку» за Г.-Х.Андерсеном (режисер Борис Чуприна, художник Ольга Шевченко), з блискучою Ольгою Шаламовою. Запорізький театр ляльок завітав до фестивального Кропивницького із виставою «Гензель і Гретель» за мотивами казки братів Грімм (режисер Марія Власова, художник Людмила Зінов’єва).
Господарі, Кіровоградський театр ляльок, свою виставу показували на відкритій сцені на хуторі Надія, в музеї-заповіднику І.Тобілевича, де традиційно проходить частина заходів цього театрального свята. Гостей свята познайомили з «Пригодами маленького автомобільчика» Ю.Тітарова (режисер Юрій Тітаров, художник Віктор Нікітін). Прості, відверто дидактичні історії, покликані в ігровій формі навчити малечу правилам чи то поведінки, чи дорожнього руху, зазвичай тримаються не стільки на вигадливості режисерської фантазії, скільки на акторській грі. Саме такою є і вистава кіровоградців, у яких на фестивальному показі вправно вийшли і лялькові епізоди, і гра вживу, і ігрове спілкування з маленькими глядачами.
«Сонячний промінь». Ізраїльський театр юного глядача Шауля Тіктінера
(фото надано театром)
«Когда я стану облаком». Гомельський державний театр ляльок (Білорусь)
«Гензель і Гретель». Запорізький театр ляльок
Між виставами, що опинились в одній фестивальній афіші, часто виникає діалог, це завжди цікаво, а часто дарує і несподівані відчуття. На сцені кіровоградського фестивалю зустрілися два спектаклі, оформлені художником Кариною Чепурною. Здавалося б, нічого спільного немає між гномами з «Білосніжки», ляльками, неначе зліпленими з грудок вати (Черкаський театр ляльок, режисер Ярослав Грушецький), і «хуліганськими» королем з принцесою, придворними і женихами з «Казки зустрічей і розлучень»(Дніпровський муніципальний «Театр актора і ляльки», режисер Олександр Глумов). Але на усіх цих, таких різних ляльках вигадливо грають світло і тіні, створюючи характери, мінливість настрою на нерухомих обличчях персонажів. У обох виставах виконавці працюють із задоволенням, але мені здалося, що в черкаському спектаклі актори почувають себе і спілкуються з персонажами більш вільно, вдало використовуючи світлотіньові ефекти, на які вочевидь розраховані ці ляльки.
«Казка зустрічей і розставань». Дніпровський муніципальний театр
«Театр актора і ляльки»
«Еклезіаст». Львівський театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»
(фото тимчасово запозичене з інтернету)
«Дюймовочка». Херсоньский театр ляльок
«Білосніжка» ще раз з’явилася на фестивальній сцені у виконанні Львівського театру драми ім. Лесі Українки (режисер Анна Єпатко, художник Оксана Радкевич). У цій постановці багато несподіванок, і те, що драматичний колектив показав пластичний спектакль, – лише одна з них. Молода режисерка не створювала «дорослий» варіант класичного сюжету, і навіть не стільки продовжила його, скільки використала окремі мотиви відомої казки для своїх пластичних фантазій. З одного боку, це підігріває глядацький інтерес, тим більше що постановка гарно виглядає, в ній чимало красивих мізансцен. А з іншого, глядач, позбавлений опори на знайомий сюжет, може розгубитись у безлічі варіантів прочитання того, що відбувається на сцені.
Спектакль Гомельського театру ляльок «Коли я стану хмарою» одночасно простий і складний (режисер Ірина Ципіна, художник Костянтин Криштапович). У ньому прості ляльки і реквізит, та дія розгортається на декількох площинах-гойдалках, і це добре різноманітить зоровий ряд спектаклю, дозволяє створювати цікаві мізансцени. Так само, як і львівська «Білосніжка», спектакль гомельців вирішений в умовному ключі, але, на жаль, не завжди ті умовності зрозумілі. Можливо, це пов’язано з тим, що спектакль поставлений за двома джерелами: повістю-казкою Я.Корчака «Король Матіуш Перший» і реальною трагічною історією Корчака і його вихованців, – і різні сюжети не вдалося об’єднати без внутрішніх протиріч.
«Білосніжка». Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки
(фото надано театром)
«Пригоди маленького автомобільчика». Кіровоградський театр ляльок
«Плутні і пустощі хитрого Лисеняти».
Дніпровський приватний театр ляльок «Білий чарівник»
На полюсі простоти у фестивальній програмі опинився спектакль Ізраїльського ТЮГу Шауля Тіктінера. Це витончена, стильна постановка за відомою п’єсою О.Попеску «Сонячний промінь» про мишеня і балерину (режисер Шауль Тіктінер, художник Ірина Ліцька). Зрозуміло, що мінімалізм постановних засобів часто пов’язаний з браком фінансів і з тим, що компактний спектакль дешевше вивозити на гастролі. І часто ми чуємо, як цими причинами виправдовують огріхи постановки. Ізраїльський спектакль вкотре довів відому істину, що між успішною творчістю і її грошовим забезпеченням немає прямого зв’язку, що можна створити талановитий, багатий асоціативно, атмосферний спектакль мінімумом засобів.
Незвичайним за жанром, а точніше, за відношенням до матеріалу став на фестивалі спектакль «Еклезіаст» Львівського театру «І люди, і ляльки» (режисер Олекса Кравчук, художник Євген Дуля). Незвичайність ця матеріалом і обумовлена. «Еклезіаст» – текст, в якому життя сприймається як процес. Це взагалі-то неможливо зіграти, а отже і повторити. Це можна тільки намагатися відчути і сприйняти життя, як воно є, в його невпинному русі. Щоби глядачеві передалося це відчуття, усі компоненти спектаклю мають «дихати» в одному ритмі, а при складній структурі постановки це дуже важке завдання. Тим більше що актори працюють зі складними ляльками та ще й у відкритому прийомі, коли уся механіка – на очах у глядача. А ще до того вони співають… А ще – вони молоді, їм осягати й осягати мудрість життя… Усе це разом і народжує чарівливість складної, незвичної постановки. «“Еклезіаст” мі називаємо не виставою, а містерією чи навіть часом для пошуку себе», – сказав якось Олекса Кравчук. У кращі моменти спектаклю ми відчуваємо сценічний час і простір цієї постановки частиною невпинного потоку життя.
Персони фестивалю
Любов Величко, директор Черкаського театру ляльок,
та Олекса Кравчук, директор — художній керівник Львівського театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»
Шауль Тіктінер,
директор — художній керівник Ізраїльського театру юного глядача
Шауля Тіктінера
Ярослав Грушецький, головний режисер Черкаського театру ляльок
Віктор Морозов, директор Херсонського театру ляльок
Микола Павлів, директор Львівського драматичного театру
ім. Лесі Українки
Ірина Ципіна, режисер (Харків) та Олекса Кравчук
Кіровоградський ляльковий фестиваль підтримує і розвиває різні позитивні тенденції, характерні для сучасного фестивального руху в Україні. Назву ще одну. Раніше більшість фестивалів проводилися за принципом каруселі: театральний колектив приїхав, відіграв спектакль і поїхав. Таким чином, усю програму могли подивитися тільки глядачі і декілька гостей фестивалю, іноді – ще керівники театрів-учасників. Така карусель виникала не від хорошого життя: господарі фестивалів завжди обмежені у фінансах. Але останнім часом, хоча фінансові проблеми лише загострилися, організатори вважають за краще дещо обмежити кількість учасників і гостей, але запрошують їх на весь фестиваль, колективи мають змогу подивитись вистави один одного, поспілкуватись, що, звісно, сприяє пожвавленню театрального життя. Цю традицію подовжили організатори і лялькової програми 46-х «Вересневих самоцвітів». А хороша організація і привітність господарів, кіровоградських лялькарів, на чолі з директором театру Григорієм Педюком, зробили фестиваль справжнім святом – і для глядачів, і для професіоналів. Кіровоградський ляльковий фестиваль гідно вписується в загальноукраїнський контекст фестивалів театрів ляльок.
Григорій Педько, директор Кіровоградського театру ляльок, керівник лялькової частини фестивалю «Вересневі самоцвіти»
та Михайло Байдюк, директор Вінницького театру ляльок
Останні хвилини фестивалю. До нових зустрічей!