Чернігівський театр ляльок ім. О.Довженка відкрив свій сорок перший сезон прем’єрою – виставою «Гамлет-машина» за однойменним твором Гайнера Мюллера. Ця постановка вже самим фактом свого існування – явище непересічне: п’єси відомого німецького драматурга в театрах України досі не ставились. Ми розмовляємо про цей проект з режисером вистави, художнім керівником Чернігівського театру ляльок Віталієм Гольцовом та художницею вистави Оленою Загребіною.

? — Віталію Володимировичу, мюллерівський «Гамлет-машина» дуже своєрідний твір. І за змістом, філософським підгрунтям, і за формою, засобами виразності він дуже специфічний, з таким матеріалом наші театри майже не працюють. Як вийшло, що Ви взяли для постановки цю п’єсу?

Віталій Гольцов:

— Мені захотілося познайомитись з сучасним німецьким театром, драматургією. Знайшов в інтернеті ряд прізвищ драматургів, серед них – Гайнера Мюллера, митця з непересічною биографією, вона мене вразила. Почав шукати його твори, зацікавила назва «Гамлет-машина», якби і відома, а разом з тим модернова. Прочитав п’єсу, й запала вона мені у пам’ять. Це було у 2014 році, а потім на фестивалі «Прем’єри сезону» під егідою Українського Центру UNIMA зустрівся з театральним критиком Сергієм Васильєвом і між іншим сказав йому про свій інтерес до «Гамлет-машини». А він порадив звернутись до відділення німецького Гете-інституту в Україні. Вони зацікавились, пообіцяли підтримку, і так ми з Оленою Загребіною, з якою раніше поставили «Великий льох» за Тарасом Шевченком, почали працювати над виставою за п’єсою Мюллера.

Тут тексту – кілька сторінок. Обговорювали кожну фразу, кожне слово. І так поступово складалась вистава. У ній працюють наші досвідчені актори Ігор Маджуга, Олена Денисенко, а також двоє молодих виконавців, Антон Шеремок і Роман Шабала, який прийшов до трупи з нашої дитячої Творчої Експериментальної Майстерні, що існує при театрі під керівництвом Ренати Гофурової.

? — Діти працюють з ляльками?

— Ні, вживу. З цієї майстерні у нас уже є один актор, Олександр Олійник, і ось Роман – другий, зараз він навчається заочно в Київському університеті театру, кіно та телебачення ім. Карпенка-Карого.

З самого початку, коли я розмірковував про розподіл ролей, зрозумів, що мюллерівського Гамлета має грати актор Чернігівського молодіжного театру Олексій Биш. У цього актора широкий діапазон, а він зайнятий переважно у комедійних, комедійно-фарсових ролях. Я й подумав, що цікаво було б дати йому якийсь інший матеріал. Запропонував – він погодився. А потім зустрічав і питав, коли ж почнемо роботу. Але ми ще працювали над п’єсою з художницею, це тривало доволі довго. Роботу з акторами рзпочали весною 2016 року. До відпустки в липні створили першу дію і зробили таке собі прев’ю: запросили глядачів, була повна зала, і показали те, що напрацювали. Люди зацікавились, пішов розголос. А після відпустки ми доробили другу частину і наприкінці вересня показали прем’єру.

? — У виставі «Гамлет-машина» багато чого відбулось вперше. І для Вас, як режисера, і для театру, і для його акторів це перша не суто лялькова вистава. Також Ви вперше працювали із Олексієм Бишом як з актором. Як Вам оці усі «вперше»?

— Було легко і приємно працювати й мені, й акторам, усій постановочій команді. Та й директор театру Тетяна Коваль підтримала ідею постановки. Сьогодні ми будемо показувати виставу втретє, до цього місяць її не грали. Вчора актори аж бігли на репетицію – так хотілося грати. Усіх захопив матеріал, працювали із задоволенням, викладались на повну, і актори, і художниця, і хореограф Артем Вінтовка, і композитор Федір Ткачов, у якого робота над «Гамлет-машиною» вийшла справжнім сімейним підрядом: його мама робила маски для вистави.

? — Вистава в основному драматична, але в ній досить розвинена лялькова лінія. До якого типу театру Ви відносите цю постановку?

— Це питання цікавить багатьох глядачів. Одні вважають, що вона драматична з елементами  театру ляльок, інші називають її синтетичною. Я думаю, це вистава анімаційного театру.

? — Як Ви пов’язуєте перебування вистави на межі жанрів з її змістом? Скажімо, чому Гамлет – драматичний актор, чому не лялька?

— У цьому матеріалі дуже важливий момент – трансформація Гамлета, в якийсь момент він стає вже і не людиною. Це перетворення у драматичного актора буде виразнішим. Зараз відбувається процес руйнування культури, Гамлет – один з тих, хто примножує це руйнування. І якщо спочатку він має якісь риси індивідуальності, то під впливом оточуючого середовища він свою особистість втрачає, і гине. Це найболючіша тема п’єси і нашої вистави – поглинання індивідуальності масою.

? — «Гамлет-машина» – твір, написаний сорок років тому. Те, що у 70-х роках минулого століття відчувалось як близьке майбутнє і про що німецький драматург бив на сполох, зараз – наше сьогодення. Руйнація йде повним ходом. Світ треба збирати до купи, як Ви поєднуєте це очевидне завдання, що постає перед нами у реальному житті, з тією руйнацією людини і світу, про яку йдеться у Мюллера?

Віталій Гольцов:

— Недарма кажуть: поки грім не вдарить, мужик не перехреститься. На жаль, дуже часто, щоб людина отямилась, треба вдарити її дошкою по голові. Образно кажучи, ми і відчуваємо свою виставу такою дошкою. Після прем’єри Сергій Васильєв сказав, що можна було б ще радикальніше зробити…

Олена Загребіна:

— На широку публіку вистава і в існуючому вигляді справляє враження радикальної. Одна з співробітниць театру, що любить фільми жахів, говорила, що для неї побачене в «Гамлет-машині» відчувалось ще більш жахливим, ніж у фільмах. І це, безумовно, дуже незвичний матеріал для нашого глядача. Але той енергетичний згусток, що є у виставі, створений під час репетицій і підтримуваний акторами на виставі, не дає змогу глядачеві відразу відштовхнути те, що він бачить і чує, і, незважаючи на незвичність і гостро негативне емоційне поле матеріалу, більшість публіки з цікавістю дивилась виставу.

В.Гольцов:

— Певна частина глядачів її не зрозуміла. Але разом з тим вони говорили, що треба прийти і подивитись виставу ще раз. Тобто незрозуміле не відштовхнуло, а навпаки, зачепило їх, вони потрапили у поле тяжіння вистави.

О.Загребіна:

— Цьому сприяло і те, як побудований текст Мюллера, а за ним і наша вистава. Глядач дивиться епізод і очікує, що наступний буде розвиватись за тією ж логікою, а його – раз! – і збивають з автоматизму сприйняття, дія рухається в зовсім іншому напрямку, і глядач має вживатись в цю зміну, орієнтуватись у тому, що й як відбувається. Це певний фокус, який теж дає театру можливість тримати увагу глядача.

Віталій Гольцов пішов поспілкуватиь з акторами перед виставою, а ми з Оленою Загребіною продовжили розмову.

? — У персонажів такі фантастичні, ні на що не схожі костюми. Як цей образ виник у Вашій уяві?

О.Загребіна:

— Визначним був момент апокаліптичності, існування на межі, коли людина втрачає свій природній вигляд. І тому виник образ «без шкіри». Костюми персонажів – певна імітація м’язової тканини. Я попросила, щоб збирали капронові колготи, і до театру почали зносити мішками цей капрон… З нього й зроблені усі костюми. Ці колготи дають певну фактуру, дуже цікаво з ними працювати. Відчуття м’язів або дивної субстанціі досить переконливе – глядач вірить у справжність цих істот і розуміє їх приреченість, так само як і світу, в якому вони існуть.

? — Вистава справляє цілісне враження, як у Вашому уявленні складалась та цілісність?

— Іноді починається з видіння образу вистави, і вона вибудовується з нього. Іноді  відчуваєш ідею, вона тебе просвітлює, а вже потім працюєш так, щоб ця ідея з’єднала всі деталі. Це найцікавіше. Робота починається з того, що я маю відчути матеріал як живий організм. З «Гамлет-машиною» спочатку було важко: впливали і негативні відчуття від самої теми та естетичного рішення, що цілком природньо, і незвичність матеріалу. Цей текст дійсно відчувається «не нашим». Перелом наступив, коли дійшла до частини з назвою «Чума в Будапешті», я її відразу сприйняла як поезію, тільки в прозі. Саме цей епізод вплинув на мою подальшу роботу над матеріалом, з нього виник цілісний образ вистави. Коли в уяві з’явився образ апокаліптичного світу, він все з’єднав.

Постановник завжди прагне досягти цілісності вистави, а в такому матеріалі, як «Гамлет-машина», вона тим більше потрібна, бо врівноважує той абсурд, те руйнування, про яке йдеться у Мюллера.

? — Зараз, коли дивитесь виставу, депресивне відчуття від неї є?

— Ні. Здається, на відсутність пригнічення впливають два фактори. По-перше, та творча енергія, що вкладена у виставу, і ті добрі наміри, з якими ми працювали. Яким би не був матеріал, якщо він живий, якщо працюєш над ним з натхненням, неформально, закладена у виставу енергія неодмінно передається публіці. А по-друге, в процесі роботи над виставою ми осмислили і сприйняли ідею, що володіла Мюллером при написанні «Гамлет-машини» – «всі винні». Це не має депресувати, пригнічувати. Ти визнаєш свою відповідальність за світ, за життя, і це не замикає перед тобою світ, як, може, комусь здається, а навпаки, відкриває його людині. Лише відкритим сприйняттям світу і себе у ньому ти можеш щось зробити і для себе, і для світу.

23 листопада 2016
Чернігів