«СОЛОМЕННЫЙ БЫЧОК». СДЕЛАНО С ЛЮБОВЬЮ
Днепровский городской театр кукол
Современная украинская сказка
«СОЛОМЕННЫЙ БЫЧОК»
Режиссёр Роман Гребенюк
Художник Эльвира Босович (Львов)
Музыкальный руководитель постановки Людмила Зборовская (Львов)
Исполнители
Александра Коляда
Ольга Одинская
Александр Занудько
Есть множество вариаций на тему сказки про соломенного бычка. Мы видели истории про деда, готового на всё, чтобы только утихомирить сварливую бабу, про умельцев, мастерящих бычков из железа и ткани… У днепровцев получилась сказка про любовь. Всё, что происходит в этой истории, замешано на любви. Дед и баба делают домашнюю работу с любовью, мечтают, любя друг друга, дед мастерит бычка в подарок бабе, чтобы порадовать её. Ну а бычок, сделанный с любовью, тот, ясно дело, как магнит, притягивает добро в их дом.
С любовью и выдумкой сделан и спектакль. В нём наравне играют актёры и куклы, и находят общий язык. Очень заметно, что им хорошо вместе. Даже и с воришками дед и баба быстро находят общий язык, и всё заканчивается дружеским чаепитием.
У любой детской сказки короткий сюжет, его можно рассказать за пять минут. Показать — за пятнадцать-двадцать. Чтобы превратить сюжет детской сказки в спектакль, нужно ещё что-то к сюжету добавить. Днепровцам это было тем более необходимо, что в их варианте сказки сюжет совсем короткий: у них бычки не сменяют друг друга, а сразу появляется тот самый, соломенный.
Чтобы сделать из короткого сказочного сюжета полноценный спектакль, проще всего — добавить песни. Добавить-то проще, а вот спеть так, чтоб маленький зритель не заскучал, — та ещё задача. Днепровцы не стали использовать фонограмму, все музыкальные и песенные эпизоды исполняются вживую, а песни — зачастую ещё и акапелла. Такой спектакль в репертуаре театра появился впервые. Можно только порадоваться, что для руководства музыкальной частью постановки днепровцы пригласили замечательного мастера — актрису львовского театра эстрадных миниатюр «І люди, і ляльки» Людмилу Зборовскую. Художником постановки стала главный художник этого же театра Эльвира Босович. Очень удачным оказалось её решение сделать простые куклы, богатая визуальная фантазия в облике кукол была бы излишеством в таком спектакле. Но куклы и не потерялись на фоне актёров. А потому что любовь. Любовь к кукле, к игре, к сказке. Роману Гребенюку и всей постановочной группе удалось главное: порадовать маленьких зрителей. А шероховатости, неизбежные в первых показах экспериментальной работы, без сомнения, исчезнут. Вот именно потому, что этот спектакль сделан с любовью.
Я спросила художника спектакля Эльвиру Босович, знала ли она общий замысел спектакля, когда делала своих кукол.
Эльвира Босович:
— Після прочитання п’єси ми проговорили ключові моменти. Герой п’єси — мандрівник. який ходить селами і розповідає казки. Він потрапляє в село і в такому природньому середовищи, як мандрівний актор, дістає з своєї троби ляльок, які він носить із собою півжиття. Персонажі цієї казки типові: дід, баба, ведмідь, вовк, лисиця… З цих персонажів можна скласти безліч казок, комбінацій сюжетів. Я в своєму художньому рішенні виходила з того, що це гра. Мандрівник приходить в село, застає жінок за жнивами, і вони на подвір’ї починають розігрувати цю казку.
Чому ширма низька? Знову ж таки, я прив’язувалась не до ширми як такої, а до того, як виглядає огорожа в селі. Я була на Сумщині, Чернігівщині, там дуже притаманні такі забори. І ще у мене в уяві постийно крутилось якесь давнє враження. А потім зрозуміла, що. Я в дитинстві часто переглядала ілюстрації художника Анатолія Базилевича в книжці українських народних казок. Відшукала книжку і зрозуміла, що його люстрації побудовані на екстре’єрі Центральної України: типи заборів, садочки… А головне — його стилістика. В нього всі звірі — люди з головою тварин, яка відображає характер. Ілюстрації Базилевича булі одним з джерел мого творчого натхнення. Виявилося, що досить багато людей виросли на тих ілюстраціях. Він, напевне, вгадав, відчув таємницю, чому це привертає увагу, і хочеться його безкінечно розглядати. Напевне, все це і наштовхнуло на таке рішення. Вдалось воно чи ні — це питання реакції глядача.
Єдине, що було обумовлене театром з самого початку роботи, — що ляльки мають бути типу вертепних. Тобто проста лялька на стростині, рухаються тільки руки… І я думаю, що народні мандрівники існували в реальності, ходили з ляльками, розважали людей. Можливо це мандрівне лялькарство — наступний крок після вертепу, і ляльки в них були за тим самим принципом, що і в вертепі. Потичкова лялька, — можна її так назвати. Десь в Європі швидше розвинулась лялька-петрушка, в нас, мабуть, ця. Так мені здається…
? — В будь-якому випадку актори-мандрівники мали мати простих ляльок. Чисто з функціональних причин, бо ж що простіше лялька, то її легше зберегти, на поламати, не порвати…
— Треба ще сказати, що це в театрі перший досвід, коли актори наживо співають і грають. І в першу чергу Валентин Фетісов запросив Людмилу Зборовську, бо бачив музчине оформлення у виставах нашого театру. А вже оскільки він знає, що ми з Людою однодумці, і краще працювати разом, то запросив до роботи над виставою нас обох. Ми з нею обговорювали в процесі роботи над виставою. Я їй показувала ляльок, сценографію.
? — Як Вам працювалось з дніпровцями?
— Ми відразу домовились, що ляльок і якийсь реквізит я роблю у Львові, а вони сценографію роблять і костюми шиють тут. На початку роботи я приїхала, привезла ескізи, ми проговорили основні моменти з режисером вистави Романо Гребенюком, потім була художня рада. В цьому театрі чудова команда, всі намагались зробити якомога краще, не було такого — аби зробити. І все, що я запланувала на відстані, втілилось. Для мене ця робота була величезним випробуванням, бо я звикла контролювати весь процес. В такому режимі, коли ти безпосередньо присутній, дещо міняєш, відразу бачиш, що підходить, що треба пристосувати, що раптом не так пішло… І я з острахом їхала сюди, бо якщо вони навіть ідеально втілили мій ескіз, я не впевнена, що все підійшло до вистави, як вона склалась. Я приїхала за тиждень до прем’єри і побачила, що потреби робити серйозні поправки нема. Звісно, зараз я вже думаю, що якісь речі інакше б зробила, але це звичайна реакція, так завжди буває. Мені було приємно і цікаво працювати з дніпровськими колегами над цією виставою.
8 червня 2019
Дніпро
После премьеры