00-IMG_6260-миниатюра

«МЕЛЬПОМЕНА» В МИКОЛАЄВІ

Ювілеї зазвичай спонукають згадати минуле. Цього року херсонський театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» святкував своє двадцятиріччя. Мабуть, з цього приводу організатори і вирішили провести його у первісному форматі. А перший фестиваль не був суто херсонським, він проходив одночасно в Херсоні і Миколаєві. Так само провели і ювілейну, двадцяту «Мельпомену». В Миколаєві вона відбувалася у двох театрах: російської драми та українському музично-драматичному. Три перші дні «Мельпомени на Миколаївщині» ми з Василем Неволовим дивились вистави, що йшли на сцені Миколаївського художнього російського драмтеатру. Про них і обмінялись враженнями.

01-IMG_5583-Кишинев_Снеж- королева 02-IMG_5608 03-IMG_5618 04-IMG_5619 05-IMG_5629 06-IMG_5643 07-IMG_5665 08-IMG_5668 09-IMG_5698 10-IMG_5722 11-IMG_5729 12-IMG_5745«Снігова королева» Є.Шварца,
Кишинівський російський драматичний театр ім. А.Чехова

Василь Неволов:

— Приємні враження залишила вистава «Снігова королева» Є.Шварца Кишинівського російського драмтеатру ім. А.Чехова. Вона показала повагу, з якою колектив ставиться до юного глядача. А це хороший показник, він свідчить, що колектив не лише заробітчанством займається, а турбується про виховання своєї юної публіки. Мене дуже потішив режисер вистави Геннадій Бояркін. Він не професійний режисер, а актор. Але він професійно поставився до матеріалу, урізноманітнюючи засоби виразності, і це розмаїття прийомів існувало не само по собі, а у логічному зв’язку із перебігом подій сюжету.

? — Варто відмітити і художника вистави. Сценографію і костюми створювала Сильвія Кожокару.

Василь Неволов:

— Так, звісно. Щодо вистави в цілому, її своєрідним камертоном для мене стала бабуся у виконанні Людмили Колохіної. Вона створила атмосферу затишного, гарного дому, де виховувались ці хороші діти, Герда і Кай, яким атмосфера їхнього дому, любов і доброта їхньої бабусі, власне, і допомогли перемогти Снігову королеву зі всіма могутніми природними речами, які за нею стоять. Все це втілено у виставі чітко, прозоро, на рівні дитячого розуміння.

Ясна річ, Андерсен не сподівався, що настане ХХІ століття, коли квітучі троянди можна буде побачити будь-де у будь-яку пору року, і не треба буде раднику Снігової королеви ганятись за ними по світу. Ну, це зрештою казкова умовність, яку ми приймаємо.

? — До речі, завдяки вдалій грі акторів – вони були щирі, невимушені – ця анахронічна для нашого часу деталь, полювання на троянди, що цвітуть взимку, не відволікла увагу юних глядачв, здається, вони її не помітили.

Василь Неволов:

— У виставі добре вибудувана етична складова, чітко розрізнені позитивні і негативні сили, для малечі це важливо. Як важливо і те, щоб добро не лише перемогло, а перемогло переконливо: щоб щасливе завершення казки було емоційно підготовлено і виконано. І це у виставі є – завдяки і режисурі, і виконавцям. Добре вибудувана і зіграна роль головної героїні, Герди [за інформацією на сайті театру, її єдина виконавиця – актриса Яна Лазарь. – Л.Т.] яка героїчно бореться із перепонами, шукаючи Кая, докладаючи величезних зусиль, щоб визволити його з полону Снігової королеви. І паралельна тема виникає, і вона добре прокреслена, прочитується не протязі усієї вистави, – що в світі існує чимало гарних, добрих людей, які можуть допомогти тобі, якщо у тебе є гарна, добра мета, яку ти хочеш досягти.

Я бачив чимало «Снігових королев», і дочка Атаманші буває різна. Але це поєднання впливу середовища і залишків дитячого позитиву, який в ній перемагає, завдяки чому вона і відпускає Герду, – у цій виставі добре зіграно [з тою же припискою – це актриса Кристина Алексєєва. – Л.Т.]. Переконливі й інші персонажі казки.

Досить чітко працюють у виставі вкраплення тіньового театру. Були невеличкі світлові накладки, але загалом вистава пройшла на хорошому рівні технічного забезпечення. Це варто згадати окремо, бо постановча частина вистави різноманітна і непроста у технічному плані (там весь час щось змінюється), та ще й сцена незнайома, а часу на репетиції було обмаль.

Тобто можна говорити про хорошу, добротну дитячу виставу.

? — Мої особисті глядацькі акценти у цій виставі були – точна акторська інтонація і продумана режисура. Застосовуючи різноманітні прийоми – а там не тільки тіньовий театр був, а й лялька грала, і анімація була присутня, – ясно, що режисер дбав про утримання глядацької уваги. Але при цьому він не лише не забував про сюжет, а у застосуванні того чи іншого прийому виходив із смислу епізоду, в якому той прийом приміняв. Так, це ази, але їх помічаєш тому, що не так вже і часто таке зустрічається зараз в театрі…

13-IMG_5764-Кишинев_Собачье сердце 14-IMG_5775 15-IMG_5783 16-IMG_5798 17-IMG_5799 18-IMG_5800 19-IMG_5806 20-IMG_5810 21-IMG_5829 22-IMG_5883 23-IMG_5908«Собаче серце» за М.Булгаковим,
Кишинівський російський драмтеатр ім. А.Чехова

Василь Неволов:

— Друга вистава кишинівців, «Собаче серце» за М.Булгаковим, залишила скромніші загальні враження, ніж дитяча. Хоча вона підтвердила відчуття, що трупа здатна вирішувати мистецькі завдання при наявності хорошого режисерського задуму, гарної режисури і режисерського ока (адже вистава йде восьмий сезон, і для такої багатолюдної і непростої у постановочному відношенні вистави термін доволі солідний).

? — У виставі яскраво виділялись дві деталі, що викликали смакові заперечення. Це сцена з прибиральницею, яка була просто на грані фолу…

— … що особливо недоречно, оскільки цей твір Булгакова входить до шкільної програми, і в таких випадках постановникам варто враховувати фактор різновікової аудиторії спектаклю.

? — Та й сюжет – і, до речі, стилістика вистави – не провокують на цей епізод, недарма він виглядає вставним номером.

— Є ще декілька сцен, що виглядають зайвими, ми говорили про це на зустрічі з трупою після вистави.

? — Це уся лінія «Яблучка», занадто розвинена у виставі…

— Ну дуже щедрим, різноманітним було смакування п’яного розгулу. Його забагато, і виставі пішло б на користь його скорочення. Зрозуміло, що той безлад, який потім виплескується в суспільному житті, в державі, починається в головах, – і ми це яскраво побачили. Але розжовувати це і перетворювати в достатньо великий концертний номер не варто. А там ще й не один такий епізод, а декілька… На обговоренні директор театру, він же виконавець ролі Шарікова, Костянтин Харет погодився з цим враженням. Як і з зауваженням про недоліки інсценізації. Її робив сам режисер вистави Петру Хадыркэ, в ній багато розмовних сцен Преображенського і Борменталя, які не несуть додаткової інформації, не рухають, а уповільнюють дію, виявляються зайвими. Це садить динаміку вистави і удовжує самий сценічний час. А ще й додати усі ці «революційні» епізоди, що йдуть на фоні пісні «Яблучко»…

З акторських робіт, безумовно, виділяється Шаріков Костянтина Харета. Він, власне, перекрив значну частину тих акторів, які зайняті у виставі, – і за донесенням, і за яскравою формою. При такому розкладі те, що було головним для Булгакова, витісняється на задній план. А на перший виходить лінія перетворення собачки в Шарікова і повернення його до собачого стану. Але не ця лінія у Булгакова головна, не про це він писав…

? — За моїм відчуттям, головна проблема цієї вистави – в невдалому підході режисера до матеріалу. Він не врахував особливості твору Булгакова, в якому дуже багато лежить на поверхні. Що і не дивно, бо в сатиричному жанрі зазвичай художніх глибин і не буває. Але те, що більш-менш прийнятно в літературному творі, кричуще не підходить для театру. Бо впряму поставлений не дуже винахідливий, а тому передбачуваний сюжет булгаківської повісті, обертається в сценічному просторі банальною ілюстративністю. Тому ж такі сюжеті і не можна ставити впряму, «як написано», потрібен якийсь художній, образний хід. А його ані у втіленні, ані, як мені здалось, у режисерському задумі не було. Тим більше викликає інтерес вдала акторська гра у цій виставі. Враження від двох кишинівських вистав дуже різні, а від акторської гри – гарні.

Василь Неволов:

— Як і в дитячій виставі, кишинівці продемонстрували гарну сценічну мову, якісну ансамблеву гру, вони добре рухаються, хороша музична складова вистави… Вибір її для відкриття «Мельпомени на Миколаївщині» був достойний. Вона задала певну планку, дала відчуття і свята, і серйозності тієї розмови і про життя, і про театр, яка може відбутись в рамках фестивалю.

24-IMG_6004-Херсон_Херсон 1918-2018 25-IMG_6022 26-IMG_6067 27-IMG_6072 28-IMG_6084 29-IMG_6085 30-IMG_6086 31-IMG_6102 32-IMG_6147 33-IMG_6148 34-IMG_6151 35-IMG_6169 36-IMG_6183 37-IMG_6199 38-IMG_6201 39-IMG_6210 40-IMG_6213«Херсон 1918-2018″ М.Курочкіна,
спільний проект Херсонського муздрамтеатру ім. М.Куліша
та театру Штутгардта (Німеччина)

Другий день фестивалю дав нам дублем херсонську імпрезу – дві вистави Херсонського муздрамтеатру ім. М.Куліша: на малій сцені показали «Юду» за поемою Лесі Українки «На полі крові», у режисерській інтерпретації Сергія Павлюка і виконанні Сергія Михайловського, а на великій – виставу, експериментальну для усіх, хто в ній був задіяний, – для театру, драматурга, режисера, акторів. І, звісно, для глядачів. Вистава «Херсон 1918-2018″ – спільний проект херсонського театра і театра німецького міста Штутгарта. Сценарій написав Максим Курочкін, режисер Андрій Май, виконавці – херсонські і німецькі актори. Спектакль поставлений за принципом «сцена на сцені»: усі – і акторі, і глядачі знаходяться на сцені театру, що відгорожена від глядацької зали напівпрозорою завісою, що служить протягом вистави екраном, на який йде проекція українською тексту, що звучить то українською (херсонські актори), то німецькою (актори штутгартського театру). В кінці завіса піднімається, об’єднуючи зал і сцену, актори уходять через зал, і глядачі лишаються на сцені на самоті. Сама вистава – це сплав пластики і тексту. Основою пластики є різноманітні йогівські вправи. Вистава метафорична, сценічне дійство складається з кількох сцен, ідея і сюжет, в який вона розгортається, стають зрозумілі глядачеві не відразу. Це розповідь про події, що стались за останні сто років в історіі німецької сім’ї, що оселилась колись на Херсонщині. Режисер вистави сам бере у ній участь як виконавець, і згодом за тексту, що лунає, стає зрозуміло, що вистава розповідає про історію його власної сім’ї. Все у цьому проекті має свою логіку. Так, залучення до проекту німців відчувається наслідком того, що Андрій Май – етнічний німець, а безліч індійських мотивів, від йогівської пластики вистави до одного з іменувань головного героя Шивою, пов’язане з тим, що Май не лише театральний режисер, а й тренер з йоги…

Василь Неволов:

— У виставі черз долю однієї родини висвітлені непрості проблеми цілого століття, з його декількома війнами, численними социально-політичними катаклізмами, жахом тоталітаризму, який відбився на долях людей, сімей, цілих народів. І це зроблено не в іронічній, а в саркастичній формі. Це спроба знайти відчужений засіб, який би не в лобову показував, а суголосно нас підводив до думки, наскільки це було жахливо, наскільки воно мало серйозні негативні наслідки в долях багатьох людей, які навіть не підозрювали самі цього смислу в тих повсякденних подіях, що відбувались у їхньому житті. Тому що все це було досить різноманітно закамуфльовано. Підняті теми, в тому числі і тема українська – зокрема української державності, української нації, – все це досить гостро і чітко як по політичному посилу, так і по емоційному накалу показано у виставі і досить переконливо. Вистава публіцистично загострена, це, безумовно, соціально-політичне явище, що в дуалістичному зараз, хиткому протистоянні, яке все-таки має місце в нашому суспільстві, займає чітку проукраїнську позицію, і робить це послідовно до відкритого фіналу, який не дає відповіді на питання, але дає нам відчути больові точки. І це багатоточіє, може, тим і цінне, що не дає нам рецептів, а надихає на роздуми… Але у виставі цікава не лише публіцистична лінія, а й естетична, театральна, бо цей проект є певною розвідкою в залученні додаткових виразних засобів, пошуку нових шляхів втілення ідей і емоцій.

? — Ця вистава справила на мене доволі протирічне враження. Сподобався перш за все режисерський задум, ота ідея, як в сценічних образах втілити історію сім’ї на тлі світових подій. Перспективна і позиція херсонського театру, що прагне і готовий до пошуку. А щодо результату, тобто вистави як такої, то в ній були, як на мене, два чинники, що не дозволили втілити цікавий задум на достатньому рівні. Будь-який творчий прояв базується на енергетиці, а там, де задіяні індійські, йогівські мотиви, енергетика взагалі грає провідну роль. Щоб тримати ту енергетику і на належному рівні з нею працювати, потрібен неабиякий досвід, якого у наших акторів немає. Вони то вхоплювали той енергетичний стан, на який розрахована вистава, то втрачали його, і тоді те, що відбувалось на сцені, було суто формальними рухами і словами. Але актори, що задіяні у виставі, очевидно здібні і в цьому плані, тож, якщо будуть практикуватись, здобудуть потрібні навички і будуть готові до повноцінної участі у подібних проектах. Коротке спілкування з режисером після вистави справило позитивне враження, він відчувається саме таким «поводирем», що може допомогти акторам набути відповідний досвід. Тож, знаючи невгамовність керівника Херсонсього театру Олександра Книги, можна сподіватись, що експерименти будуть продовжені.

Головним негативним чинником цієї вистави є для мене сценарій Максима Курочкіна. Судячи з вистави, він виглядає твором в жанрі не стільки нової драми, скільки банально недопрацьованого тексту, або в кращому випадку – недозрілого задуму. Коли в п’єсі не все вибудувано, не всі лініі прокреслені, не всі зв’язки протягнуті, виникає багато питань, на які глядач не знайде відповідей, тому що їх нема в п’єсі. Дуже схоже на те, що саме у ній коріння незрозумілостей, що виникали на протязі вистави – що це? до чого? звідкіля йде? куди веде?.. Із закінченням вистави, коли уся вона вже була явлена глядачеві і на багато питань відповіла, чимало їх і лишилось. Я навмисно не чіпаю тему мату, бо там далеко не тільки він драматургом не виправданий.

41-Херсон-Юда_фото з сайту театру 42-Херсон-Юда_фото з сайту театру«Юда» за твором Лесі Українки «На полі крові»,
Херсонський муздрамтеатр ім. М.Куліша
Фото з сайту театру (http://www.teatrkulisha.org/shows/yuda)

Василь Неволов:

— Херсонці привезли в Миколаїв дві абсолютно різні вистави. У «Юді» за Лесею Українкою працює Сергій Михайловський, дуже хороший актор Херсонського театру, якого я давно знаю. В цьому театрі Сергій Павлюк послідовно реалізує хорошу, перспективну ідею, цілу програму моновистав, які він ставить для провідних акторів колективу, що кожен з акторів, що представляють мистецький інтерес, мав свою моновиставу. Ці перспективну ідею можна рекомендувати усім театрам. По-перше, в багатьох театрах є камерні, малі сцени, які можна наситити цим репертуаром. По-друге, це дасть репертуарне розширення, бо залучаться багато нових імен. І це дасть акторам можливість яскравіше себе виразити. Бо є дуже хороші виконавці, яких – так складається репертуар, – нема можливості широко задіяти, а ця задумка таку можливість дає.

Павлюк поставив вже одинадцять моновистав і продовжує цю роботу. Сергій – режисер працездатний, щедрий: робить багато постановок і намагається не повторюватись, а весь час «міняти регістри» і бути цікавим у будь-якому матеріалі. Але в нього є проблема. По-перше, бракує відбору у власних засобах, йому треба скупіше, лаконічніше…

? — … робити вистави вибудуванішими.

— … так. Це одне, загальне до усіх його вистав. А по-друге, у моновиставах, він спершу придумує образне осерддя, фундамент, а потім в це прокрустове ложе вкладає актора. І інколи він стає заручником того прийому, який придумав. Він дуже обмежує і зажимає актора, навіть такого, як Сергій Михайловський.

«Юда» – статуарна вистава, актор всі п’ятдесят хвилин сценічного часу сидить непорушно за гончарним колом і липіть з глини чашу для цикути. Його монолог – це розмова з собою із залученням глядача, бо насправді він говорить з громадою – що у нього не все так погано, і він не просто зрадник, а на це була купа віправдань. І цей процес відбувається в декілька етапів, починаються додаткові вишукування, коли Юда відчуває, що непереконливою вийшла логічна цепочка, яку він хотів вибудувать. Не виходить у нього вибудувати собі виправдання, як не виходить ліплення отієї мисочки. Він її весь час ліпить, не вийшло – викидає, і починається друга спроба, третя… І туто має відбуватись зростання непокою, а саме цього і не вийшло, кожного разу все починається з тієї ж нульової точки. Причому воно ніби виправдовується, бо він кожного разу зчищає всю ту глину, очищає гончарне коло, вимиває його…

? — Але ж коло можна вимити, а з душі-то ти не вимиєш того, що відбулось. Не можна зробити бувше небувшим…

— Так в тім-то й річ! А це і не зіграно. А не зіграно воно якраз через зажим, через те, що актор став заручником прийому. Там одночасно трба робити багато речей, весь час співвідносити декілька суто технічних об’єктів, які мусять суголосно грати, на все це потрібно багато уваги і сил…

Те, що градус того покаяння міг і мав би бути вищим, і температура – переконливішою, – це по за сумнівом. Але і на тому рівні, на якому зіграв Михайловський, це було зроблено дуже пристойно. Тож можна вітати і виставу, і актора.

43-IMG_6298-Харьков_Хомо Советикус 44-IMG_6301 45-IMG_6308«Homo Soveticus» В.Шендеровича,
Харківський театр «Ампулка»

Під кінець короткого перебування в Миколаєві подивились виставу «Homo Soveticus» В.Шендеровича Харківського театру «Ампулка». Грали київський актор Олександр Ярема і дніпропетровська актриса Ольга Жуковцова. Хоч те, що я побачила, позитивних вражень і не викликало, ані режисеру Максиму Голенку, а тим більше акторам я нічого закинути не можу. Можу тіки порадіти, що не було гірше. Бо коли ставлять таку п’єсу, як твір Шендеровича (примітивний сюжет, невисокої якості текст, все тримається на несмішних хохмах), як показує життя, не варто чекати художнього позитиву від таких постановок. Там ані ставити, ані грати нічого. Типовий приклад халтурної антрепризи. Знаючі люди кажуть, Олександр Ярема – гарний актор. Так це лише підтверджує відчуття, що на такому драматургічному фундаменті гарну виставу не побудуєш. Ну що ж, не завжди фестивальні програми влучають в яблучко.

А от атмосфера фестивалю була чудова – тепла, гостинна. Артем Свистун і весь колектив миколаїівської російської драми вміють і люблять робити театральне свято для всіх, хто приходить в театр.

Миколаїв, травень 2018

46-IMG_5939-люди 47-IMG_5945 48-IMG_5947 49-IMG_5948 50-IMG_5954 51-IMG_5944 52-IMG_6245 53-IMG_6251 54-IMG_6258 55-IMG_6262 00-IMG_6260-миниатюра 56-IMG_6270 57-IMG_6272 58-IMG_6281 59-IMG_6294-- 60-P80518-174617 61-IMG_6292