«МЕРЕЖИВО КАЗКОВЕ-2025″ (І)

Обзор 29/09/2025 Людмила ТОМЕНЧУК

КАЗКОВЕ МЕРЕЖИВО ЧЕРКАСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ ЛЯЛЬОК

У рік свого 60-річного ювілею наприкінці вересня Черкаський театр ляльок провів восьмий фестиваль «Мереживо казкове». Афіша п’ятиденного фестивалю — це дванадцять вистав одинадцяти театрів ляльок з різних куточків України. На фестивальній мапі «Мережива казкового-2025″ — Вінниця, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Кропивницький, Миколаїв, Полтава, Рівне, Херсон, Черкаси.

Майже чотири роки війни, три повні театральні сезони… Деякі з українських театральних фестивалів в цей час не проводились. Інши відбувались у зміненому форматі: частково або повністю онлайн. Що ж поробиш: війна. Одиниці з фестивалів під час війни проходять цілком наживо. Саме таким фестивалем і було цьогорічне «Мереживо казкове». І це справжня казка. Одна з чудових фестивальних казок, що відбулись теплими осінніми днями в Черкаському театрі ляльок.

Чому відбулась ця казка: черкаський фестиваль наживо під час війни? Тут багато чинників: і палке бажання самого театру та його директора Любові Величко, і жага людей театру до безпосередніх зустрічей та спілкування з колегами, в чому, зрозуміло, під час війни вони дуже обмежені. Але я впевнена, що їхати до Черкас і створювати разом театральну казку вони хотіли перш за все через атмосферу, якою славетний цей фестиваль. Атмосферу тепла, сердечності, дружності. Я побувала на багатьох фестивалях, на «Мереживі казковім» була п’ять разів. Тож знаю, що така атмосфера тут завжди. Сімейна. Абсолютно неформальна. Людяна. Враження таке, що вчергове зібралась велика дружня сім’я. Та так воно і є.

Любов Величко, директор — художній керівник Черкаського театру ляльок, ініціатор і душа фестивалю

Все на фестивалі продумано так, щоб і глядачам, і учасникам було зручно і приємно. А проблеми, що виникають несподівано — без цього не обходиться жоден фестиваль, — вирішуються тихо, спокійно, без напруги.

Війна вносить свої корективи, і, на превеликий жаль, я не змогла подивитись усі вистави цьогорічного «Мережива»: з чотирьох днів фестивальної програми була в Черкасах лише два. Та оскільки оффлайн-онлайн зараз звичний фестивальний формат, маю домовленість з керівниками театрів, вистави яких не бачила наживо, що днями отримаю відеозаписи їхніх спектаклів, що брали участь у фестивалі, і таким чином зроблю повний огляд фестивальної програми. А зараз пишу про те, чого дистанційно відчути не можна. Про казкову атмосферу фестивалю. І головну її складову — атмосферу в глядацькій залі. Про те, як сприймались вистави.

Залу щоразу заповнювали маленькі глядачі і живо реагували на те, що відбувалось на сцені, як в звичайних, так і в інтерактивних епізодах. На всіх виставах останній ряд займали і в проходах стояли дорослі: батьки малечі, учасники фестивалю. Це, до речі одна з прикмет «Мережива»: учасники фестивалю, у тому числі і господарі, черкаські лялькарі, завжди з цікавістю дивляться вистави колег: один з багатьох ознак того, що вони відчувають себе однією великою сім’єю. Ті хто бував на різних фестивалях, знають, що далеко не кожен фестиваль може похвалитись такою зацікавленістю учасників у виставах інших театрів.

Людям театру добре відомо, що малеча — непроста публіка: і вдячна, і дуже рухлива, та ще й іноді створює неочікувані ситуації. Був такий випадок, милий та зворушливий, і на черкаському заході: коли за сюжетом однієї з казок герой мав піти туди, де на його чекала пастка. Він-то цього не знав, та знали глядачі. І от стоїть він, роздумує, йти чи не йти, а зал багатоголосо та безперервно кричить «Не ходи! Там пастка!» усі ті півхвилини, що тривали вагання героя. В якусь мить мені навіть здалося, що актор, який грав цього персонажа, дрогнув і готовий був дослухатись до маленьких глядачів наперекір сюжету. Звісно, він пішов і потрапив у пастку, а потім його визволили друзі. Але та щира наполегливість, з якою діти його попереджали, захопила усіх дорослих, присутніх у залі.

Я недарма згадала про цей випадок і взагалі про безпосередність, здатність до співпереживання, відчуття добра і зла, які проявляли на виставах маленькі глядачі. Не менш, ніж фестивальні вистави, мене цікавили маленькі діти, що їх дивились: чи відбилось на них те лихо, що спіткало нашу країну, чи не торкнулись жорстокі часи дитячої душі…

Про спектаклі і одне нововведення фестивалю я напишу в другій частині свого огляду восьмого черкаського «Мережива казкового». Третьою його честиною буде традиційна фестивальна рубріка моїх оглядів — «Голоси фестивалю»: розмови з його учасниками. Зараз тільки зазначу, що вистави фестивальної програми знаходили жвавий відгук в дитячих душах. І весь фестиваль підтримував в дорослих відчуття єдності.

А душею «Мережива казкового», його натхненницею, берегинею і його казкою є ініціатор фестивалю, директор — художній керівник Черкаського театру ляльок Любов Величко. Ті, хто знають її і черкаський фестиваль, не мають в цьому жодного сумніву.

(Далі буде)

Кілька світлин з вистав, що я подивилась на фестивалі наживо

Кіровоградський театр ляльок
«Братик Ослик»